Андрій Кириченко - (нар. 2 квітня 1978р. в селі Велика Круча, Полтавська обл.) поет-фронтовик. Автор поетичних збірок «От така війна» (2017) та «Це наша правда!» (2018), член Національної спілки письменників України з березня 2017р.
В грізну славу оповиті ті шалені парубки,
І бувало, що навпроти розбігалися полки.
І чого їм бракувало? Боронь, Боже, не розсердь —
Тільки Воля, тільки шабля, «Україна або смерть!»[1]
— Вірш «Чорні запорожці», 20.07.2017
В синьо-жовтий прапордушу загорну,
А червоно-чорним скінчимо війну...
І не підкорити, не перемогти,
Доки стягам нашим в небесах цвісти
Хай почує кожен як шепочуть нам Слава Україні! І смерть ворогам![2]
— Вірш «Прапори», 15.07.2017
Виходжу в осінь, небо сіє краплі,
В душі у кожного є свій, напевне, бог,
Та ми йдемо до храму, де печалі,
Зустрінуть спокій молитовних строф. [3]
— Вірш «До храму», 12.11.2017
Лжепророки о знамениях судачат,
И летят друг в друга копья и слова,
Ранят душу до крови, а это значит,
Пусть уставшая, но Родина жива.
— Вірш «Жива!», 28.10.2000
Не журись, козаче, наша правда є! Мати не заплаче, ворон не склює,
А не доведеться - то прийме земля...
Розпишись за мене на стіні Кремля[4].
— Вірш «Не журись», 24.07.2017
Хто прийде по чуже та без сорому, «Русский мир» принесе заспиртований,
Буде швидко, надійно, «по-доброму»
«Ліквідований», «ліквідований», «ліквідований»[5].
— Вірш «Ліквідований», 16.11.2017
Як в лиху годину потемніє степ,
З чорного полину йде ворожа смерть,
Кров'ю патріотів ожива земля,
Ми за неї билися — ти і я.[2]
