Перейти до вмісту

Емілі Грін Болч

Матеріал з Вікіцитат
Емілі Грін Болч
8 січня 1867 — 9 січня 1961
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Емілі Грін Болч (8 січня 1867 — 9 січня 1961) — американська економістка, соціологіня і пацифістка. Болч працювала над такими соціальними питаннями як бідність, дитяча праця та імміграція, а також направляла свою роботу в напрямку покращення становища бідних іммігрантів і зменшення злочинності серед неповнолітніх.

Емілі Грін Балч приєдналася до руху за мир на початку Першої світової війни в 1914 році та почала співпрацювати з Джейн Аддамс із Чикаго. Вона стала головним лідером Жіночої міжнародної ліги за мир і свободу. В 1946 році разом з Джоном Моттом отримала Нобелівську премію миру за внесок у Жіночий Міжнародний Мир і "До розвитку Союзу Свободи".

Цитати

[ред.]
  •  

Існує потужний струмінь почуття обов’язку і щастя злиття себе в суспільство чи то у фашистській Італії, чи то в радянській Росії, чи то в гітлерівській Німеччині. Це потужно стимулюється урядовою пропагандою, але, крім цього, мені здається очевидним, що це психологічна течія, яка має глибші джерела, ніж особистий інтерес тих, хто при владі. [1]

  •  

Коли багато американців не тільки вірять, але й відкрито стверджують, що фашизм кращий за демократію, що бездумна покора краща за дії, засновані на особистому сумлінні та розумі, що патріотизм — це те саме, що націоналізм, що свобода небезпечна, що мир є просто мрія і навіть не красива мрія? [2]

  •  

Я намагався сьогодні перервати свою зайнятість, своє відчуття обов’язків і турбот, звільнитися й відчинитися — такі скрипучі й запорошені двері відчинити — мені не вдалося, але це те, що треба починати знову, щоб спробувати жити не лише у звичайних вимірах, але також, хоч якою б незначною мірою, в іншому вимірі, який ми називаємо Богом. [3]

  •  

Сьогодні люди повинні працювати разом, щоб створити безпеку, а не підтримувати безпеку, якої не існує.[4]

  •  

Страх послаблює нерви і спотворює судження. Не через страх людство має вигнати демона руйнування та жорстокості, а з мотивів більш розумних, більш гуманних і більш героїчних.[5]

  •  

Формою роботи заради миру, яка найбільш очевидно увійшла в історію, є тривалі зусилля зі створення певної форми всесвітньої організації, яка мала б запобігати війнам і сприяти міжнародній співпраці. [5]

  •  

Я виступаю проти страху як основи миру. Чого ми повинні боятися, особливо ми, американці, не того, що хтось може скинути на нас атомні бомби, а того, що ми можемо дозволити розвитку світової ситуації, в якій звичайні розумні та гуманні люди, діючи як наші представники, можуть використовувати таку зброю від нашого імені. Ми повинні заздалегідь вирішити, що жодна провокація, ніяка спокуса не змусять нас вдатися до останньої жахливої ​​альтернативи війни.[5]

Промова на Міжнародному конгресі жінок у Гаазі (1915)[6]

  •  

Питання миру – це питання умов. Кожна країна прагне миру якнайшвидше, коли його можна досягти на прийнятних для неї умовах. Мир можливий у той момент, коли кожна сторона прийме те, що надасть інша, але з міжнародної або людської точки зору задовільний мир можливий лише тоді, коли ці претензії та поступки є такими, щоб просувати, а не перешкоджати прогресу людства.

  •  

В одному сенсі нинішня війна — це конфлікт між двома великими групами воюючих держав, але в іншому й дуже реальному сенсі — це конфлікт між двома концепціями національної політики. Ключові слова «демократія» та «імперіалізм» можна коротко використовувати для позначення протилежних ідей. У кожній країні обидва представлені, хоча й у різних пропорціях, і в кожній країні між ними точиться боротьба. У кожній воюючій країні є ті, хто бажає продовжувати боротьбу, доки не буде досягнуто військової переваги, у кожній є потужні сили, які прагнуть врегулювання більш мудрого типу, яке замість того, щоб стримувати такі загрози стабільності, як анексія, приниження ворога, а також у конкуренції в озброєнні, повинні забезпечувати раціональну незалежність у всьому, захищати права меншин і сприяти міжнародній співпраці.

  •  

Якщо безкорисливі нейтрали, які єдині вільні діяти заради миру, чекають моменту, коли жодна зі сторін не матиме жодних переваг, вони чекатимуть справді довго.

  •  

Усі воюючі сторони хочуть миру, хоча, ймовірно, з різною інтенсивністю; ніхто з них не хоче цього настільки, щоб кричати "Я здаюся".

  •  

Здобутки, отримані силою, не створюють претензій, які хтось зобов’язаний поважати.

  •  

Мир, який передбачає анексію народів, які цього не бажають, ніколи не може бути тривалим.

  •  

Кожен народ був би справді вдячний за швидке встановлення миру без принижень, далеко не відповідаючи його крайнім вимогам. Таким чином, є всі підстави вважати, що рішуча ініціатива представників нейтральних держав світу могла б у цей момент розпочати рух до переговорів і прокласти шлях до врегулювання, яке стане кроком до благороднішої та більш розумнішої цивілізація, ніж ми досі насолоджувалися.

Джерела

[ред.]

Randall, Mercedes M. (1964). Improper Bostonian: Emily Greene Balch. Twayne Publishers. ISBN: 779059266, scholarly biography

Emily Greene Balch. Toward Human Unity or Beyond Nationalism. Nobel Lecture, April 7, 1948

In Outspoken Women: Speeches by American Women Reformers 1635-1935 edited by Judith Anderson (1984) ISBN: 084033298X (pbk.), 258 p

Примітки

[ред.]