Дикий Євген Олександрович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дикий Євген Олександрович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Дикий Євген Олександрович (нар. 1973, Київ) — український науковець, військовик, публіцист. Кандидат біологічних наук, учасник війни на сході України. З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр.

Цитати Євгена Дикого[ред.]

  •  

Я бачив на Північному Кавказі, як це виглядає, коли «у кого більша банда, той і Шаріат краще трактує». Якщо може бути щось гірше за окупацію України «путінським» режимом, то це перетворення її на Сомалі з польовими командирами в кожному місті й містечку[1].

  •  

Коли ж Мельничук заявляє про те, що він не здає депутатський мандат, тому що йому погрожують слідством, він визнає, що його єдиним захистом від суду є депутатський мандат[1].

  •  

А з мотивацією все просто. Для мене з перших днів було зрозуміло, що це — не внутрішня війна, а на нас напала РФ. Війна гібридна — перш ніж входять регулярні російські підрозділи, імітується місцевий спротив за рахунок проросійської п'ятої колони, що отримала зброю[1].

  •  

Я вихований в тому поколінні, для якого очевидно, що якщо на твою державу напали, то чоловік має брати в руки зброю і йти її боронити[1].

  •  

Також ми розуміли, що це — війна не за Донбас. Ключовим було питання про те, чи підуть росіяни далі Криму. Якби Путін зупинився на тому, що відібрав Крим (в квітні ще були такі надії), я б та більшість наших хлопців ще б подумали, чи варто воювати за півострів. Але пізніше стало очевидно, що росіянам потрібні не окремі території, а вся Україна. І зупиняться вони там, де їх зупинять. Як киянин, я зацікавлений зупиняти їх не в Києві чи передмістях столиці, а на Сході[1].

  •  

На Донбасі ми переконалися, що не існує ніякого донецького сепаратизму. Немає там місцевого населення, яке вважає себе окремою нацією і хоче свою державу. А є війна між Україною та Росією, і ставкою тут є контроль над всією українською територією[1].

  •  

Практично в кожному батальйоні є і громадяни Росії, етнічні росіяни. Вони ідейно воюють проти режиму Путіна[1].

  •  

Колись ця війна стане таким собі case-study конфлікту, де, з одного боку, зійшлася держава з потужним апаратом, але абсолютно без суспільства, а з іншого — молоде, сформоване громадянське суспільство, але практично без державного апарату. Це унікальний випадок[1].

  •  

Україна для Росії вже зіграла ту роль, яку Афганістан відіграв для Радянського Союзу. Ми стали тією пасткою, куди вони зайшли, чим мобілізували весь цивілізований світ проти себе[1].

  •  

Якщо ж ми, скажімо, півроку чи рік протримаємося, то далі опинимося у тій ситуації, в якій була Хорватія — вона витримала потужний сербський наступ, а коли Югославія почала розвалюватися, достатньо спокійно зібрала свої землі[1].

  •  

Якщо чіткі, очевидні суспільству реформи нарешті розпочнуться, то ми матимемо і нову хвилю добровольців, і не буде проблем з мобілізацією... Якщо люди в тилу бачитимуть виконання програми Майдану, то вони розумітимуть, заради чого вони цей тил мають боронити[1].

  •  

Один з головних напрямів — дослідження Антарктиди, що дасть у майбутньому доступ до нових природних ресурсів та розуміння, як освоювати нові планети разом — адже саме система Договору про Антарктику наразі є єдиною дієвою моделлю того, як мають взаємодіяти держави, приватні компанії, громадські організації там, де нема жодної національної юрисдикції, на «нічийній землі», саме така ситуація й у космосі[2].

  •  

У мене є така амбіція, щоб на прикладі окремо взятої далекої станції продемонструвати, що стане з Україною, якщо перестати красти. Антарктична програма отримує 1% усього українського бюджету на науку. Тому я чітко розумію, що потрібно давати результати. Збережіть фінансування до 2020 року, і ми на прикладі НАНЦ відпрацюємо і покажемо, як правильно розподіляти ці кошти[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg