Дедукція

	Дедукція
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Деду́кція (лат. deductio, від deduco — «низводжу, відводжу») — процес виведення висновку, що гарантовано слідує, якщо вихідні припущення істинні, то висновок на їх підставі є чинним. Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет, що досліджується.

Цитати

	Індукція і дедукція зв'язані між собою з такою ж необхідністю як синтез і аналіз. Замість того щоб однобічно підносити одну з них до небес за рахунок другої, треба старатись застосовувати кожну на своєму місці, а цього можна добитися лише в тому випадку, якщо не випускати з уваги їх зв'язок між собою, їх взаємне доповнення одна одної.
	— Ф. Енгельс^[1]

	Для пізнання речей у нас лише два шляхи: досвід і дедукція.
	— Р. Декарт^[2]

	Взаємозв'язок загального з окремим, дедукції з конструктивним підходом, логіки з уявою — якраз це й становить саму сутність живої математики.
	— Р. Курант^[3]

	Математична мова дає до послуг дедукції точне знаряддя, якого вона потребує для здійснення по змозі безпомилкового переходу від засновків до висновків. Учений, що використовує дедуктивне міркування, починає з абстрактних формул, в яких фізичні величини подано символами, далі перетворює за правилами логіки свої рівняння і приходить до остаточних співвідношень, які він хоче перевірити. Тоді він повинен замінити символи цифрами, щоб добути числові результати, які можна порівняти з експериментом; міркування поступається місцем перед розрахунком. Така схема дедуктивного міркування у тому вигляді, який воно має в усіх науках, досить точних і досить опрацьованих для застосування в них математичного апарата.
	— Л. де Бройль^[4]

	«Математична істина» міститься виключно в логічній дедукції із засновків, довільно встановлених аксіомами.
	— Н. Бурбакі^[5]

	Дедукція, виражена в адекватній математичній формі, — необхідна основа індукції, яка дає нам нові узагальнення, а отже, і нові факти.
	— Ф. Франк^[6]

	Математика — не тільки наука, а й мистецтво, і то прекрасне мистецтво. Естетичні відчуття є, власне, головним стимулом праці для математика-теоретика. Структура математичної дедукції чарівно гарна… Мотиви естетичного характеру — одні з головних збудників у нашій праці. Математика нам подобається — через це ми її і досліджуємо.
	— Р. Сікорський^[7]

	Постає питання: чому слід віддати перевагу, укладаючи основи [геометрії] — приступності чи строгій точності? Очевидно, що саме питання містить хибне припущення, ніби строга точність може не бути приступна; але в дійсності навпаки: чим строгіша дедукція, тим приступніша вона для сприймання, бо точність саме й полягає у зведенні всього до найпростіших принципів. Звідси також випливає, що суворість у власному розумінні слова неминуче веде до найприроднішого і найпрямішого методу.
	— Ж. Даламбер^[8]

	Разючі тріумфи цієї галузі математики [геометрії] показують, яка сильна зброя така форма дедукції що розвивається шляхом штучного виділення фактів, самих собою нероздільних.
	— Г. Бокль^[9]

Джерела

Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях / Н. О. Вірченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 272 с.

[Математика_в_афоризмах—1974——63-1] Математика в афоризмах, 1974, с. 63

[Математика_в_афоризмах—1974——67-2] Математика в афоризмах, 1974, с. 67

[Математика_в_афоризмах—1974——85-3] Математика в афоризмах, 1974, с. 85

[Математика_в_афоризмах—1974——87-4] Математика в афоризмах, 1974, с. 87

[Математика_в_афоризмах—1974——92-5] Математика в афоризмах, 1974, с. 92

[Математика_в_афоризмах—1974——93-6] Математика в афоризмах, 1974, с. 93

[Математика_в_афоризмах—1974——143-7] Математика в афоризмах, 1974, с. 143

[Математика_в_афоризмах—1974——170-8] Математика в афоризмах, 1974, с. 170

[Математика_в_афоризмах—1974——175-9] Математика в афоризмах, 1974, с. 175

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]