Перейти до вмісту

Адольф Гітлер

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Гітлер)
Adolf Hitler
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Адольф Гі́тлер (нім. Adolf Hitler; 1889–1945) — німецький політичний діяч, «фюрер» Третього Райху у 1933–1945 роках, диктатор, теоретик нацизму.

Цитати

[ред.]
  •  

Расове питання ключове не тільки у світовій історії, а й, загалом, у людській культурі.

 

Die Rassenfrage gibt nicht nur den Schlüssel zur Weltgeschichte, sondern auch zur menschlichen Kultur überhaupt.

  «Mein Kampf», S. 372
  •  

Права людини нищать права держави.

 

Menschenrecht bricht Staatsrecht

  •  

Націонал-соціалізм — це більше, ніж релігія. Це воля нового людського створення світу.

 

Der Nationalsozialismus ist mehr noch als Religion. Er ist der Wille zur neuen Menschenschöpfung[1].

  •  

Однак я вирішив стати політиком. — Гітлер у своїх працях писав, що йому урвався терпець і він вирішив стати політичним діячем, аби перервати правління євреїв

 

Ich aber beschloss nun, Politiker zu werden.

  •  

Хто хоче жити, той повинен боротися, а хто не захоче чинити опір у цьому світі вічної боротьби — той не заслуговує права на життя.

  «Mein Kampf», S. 317
  •  

Якщо у боротьбі бере участь уся нація, то вона у разі поразки поділяє долю держави, якщо ж нація не виявляє інтересу, то серед переможених лише її керівництво. У першому випадку виникає гнів народу по відношенню до ворога, в другому — до вождя[2]З виступу від 2 лютого 1934 року

  •  

Нікого не любити - це найбільший дар, який робить тебе непереможним, так як нікого не люблячи, ти позбавляєшся найстрашнішого болю.

  •  

За ким молодь, за тим і майбутнє.

Про Гітлера

[ред.]
  •  

Герцен передбачав, що символом майбутньої Росії може стати «Чингізхан із телеграфом», Бухарін нібито назвав Сталіна «Чингізханом із телефоном». Відповідно Гітлера можно назвати «Чингізханом із газовими камерами». Голокост був би неможливим без технологічного проґресу...[3]

  Ярослав Грицак
  •  

Ніколи раніше історію людства такою мірою не визначала сваволя однієї людини…[4]

  — Ґріґоре Ґафенку, міністр закордонних справ Румунії в 1939—1940 рр., праця «Останні дні Європи» (1946)
  •  

Недовіра Гітлера до професіональних німецьких дипломатів була цілком виправдана. У стінах німецького міністерства закордонних справ і його представництвах закордоном працювали люди старої виучки, які не схвалювали нацистський режим і боялися, що політика Гітлера невдовзі приведе країну до загибелі. У деяких з них ці настрої були настільки сильно виражені, що вони вважали себе зобов'язаними протистояти офіційній політиці й навіть попереджати противників Гітлера, щоб ті готувалися до найгіршого. Серед дипломатів, як і серед воєначальників, траплялись і такі, які сподівалися, що іноземні держави створять умови для поразки нацистів.[5]

  — Вільям Ланґер, американський історик
  •  

Німецький порядок формувався сторіччями. За Гітлера його формування досягло найвищої точки.

  Олександр Лукашенко, інтерв'ю газеті «Handelsblatt» 25 листопада 1995[6]
  •  

Авторитарні держави, на відміну від ліберальних демократій, не визнають рівної гідності своїх громадян. Вони можуть це імітувати за допомогою пишномовних конституцій, <...> але в реальності все інакше. У відносно доброзичливих диктаторських режимах, наприклад у режимі Лі Куан Ю в Сінгапурі або в Китаї під владою Ден Сяопіна, держава займає щодо громадян патерналістську позицію. Прості громадяни вважаються дітьми, які потребують опіки мудрих батьків - держави, їм не можна довіряти самим вести свої справи. У найгірших диктатурах, як-от у режимах Сталіна та Гітлера, великі групи населення — «куркулі», буржуазія, євреї, люди з інвалідністю, «неарійці» — вважалися людьми другого сорту, яких можна позбутися заради колективного блага. [7]
...мінімальна умова для ліберальної демократії — реальне визнання громадян рівними між собою дорослими людьми, здатними робити політичний вибір. (там же)

  Френсіс Фукуяма

Виноски

[ред.]
  1. Bernd Nitzschke, Hitlers pseudoreligiöse Erlösungsvision
  2. Фест Іоахим. Адольф Гітлер. Том II // З виступу від 2 лютого 1934 року
  3. Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 329
  4. Фляйшхауэр, с. 18
  5. Фляйшхауэр, с. 35
  6. Душенко К. В. Словарь современных цитат [Електронний ресурс] : 5 250 цитат и выражений XX и XXI века, их источники, авторы, датировка. — Москва: Эксмо, 2006. — С. 415
  7. Ф.Фукуяма. Ідентичність, 2022, с. 55

Джерела

[ред.]