Гурченко Людмила Марківна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гурченко Людмила Марківна
Lyudmila Gurchenko (2007).jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Людми́ла Ма́рківна Гу́рченко (12 листопада 1935, Харків, Українська РСР, СРСР — 30 березня 2011, Москва, Росія) — радянська акторка та співачка українського походження, народна артистка СРСР.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


А[ред.]

Меморіальна дошка Людмили Гурченко в Харкові
  •  

Акторкою я стала завдяки татові. Він сказав мені: «Іди й всмаж як слід. Нікого не бійся. Іди й дуй своє!» І ось я «дула» своє![1]

Б[ред.]

  •  

Басилашвілі закритий. Спочатку я навіть не знала, як його батькові. Перший кадр — зима, фінал картини, ми десь в Люберцях, холод, жах, 28 градусів. Обом хочеться в туалет. А це ж поле голе, гора. Він з одного боку пописав, я з іншого. А до кінця картини це була рідна людина.[1]

  •  

Будь-якій вдячній людині і я вдячна. Я дуже вдячна. Дуже.[1]

В[ред.]

  •  

Вважаю, що вчити інших годі й нотаціями, а лише власним прикладом.[2]

  •  

Вдома я все з себе скидаю. Там я така нещасна. Тихенько ходжу, можу зсутулившись. Побачивши мене вдома, в мені можна розчаруватися.[1]

  •  

Вже в чотирнадцять років я точно знала, що навчити співати й грати — неможливо.[2]

Д[ред.]

  •  

Думаю, що мене так ніхто і не знає.[1]

Ж[ред.]

  •  

Жіночий організм — це вам не гармонь: потовстішаю — схудну, потовстішаю — схудну. Треба тримати себе в руках.[1]

К[ред.]

  •  

Кіно — це моє життя. Коли я входжу в маленький задимлений павільйон, де нічого не видно на відстані витягнутої руки, де пахне сумішшю диму, тирси й клею, розумію: ось він — рай![2]

  •  

Кобзона я забула як страшний сон.[1]

  •  

Коли я бачу талановиту людину в будь-якому напрямку, я просто окрилююся. Думаю: о, треба жити, треба жити. О, який розумник, справді.[2]

Л[ред.]

  •  

Любов — збудник життя, дуже сильний. Але коли я дивлюся, їде машина з кульками, мені їх заздалегідь шкода. Я вже бачу розлучення, коляску, дітей репетують, хто встане, хто не встане до дитини ... Я песиміст.[1]

  •  

Любов у мене завжди була одна — велика, щира, чуттєва, віддана... Тільки об'єкти мінялися.[2]

М[ред.]

  •  

Мама ставилася до мене досить критично: «Ну що Люся? Дівчинка не дуже красива — лоб великий, вуха стирчать...»[1]

  •  

Мати я, чесно кажучи, ніяка. Акторці не можна бути матір'ю. Все потрібно віддавати або професії, або дітям. Я вибрала перший шлях. Хоча це, може, і жорстоко.[1]

  •  

Минуле, як би воно не віддалялося, живе всередині.[2]

  •  

Моє напівпролетарське походження і характер вилазили з усіх швів моїх суконь.[1]

  •  

Москва приймає понаїхали, роблячи дуже точний відбір. Вона залишає талановитих.[1]

Н[ред.]

  •  

Не можна бути в просте — мотор, світло, текст, форма, костюм — і ти знову живеш. Нехай навіть і картина середненька. Я майже 15 років не знімалася, тому була готова на все, що завгодно.[1]

  •  

Ну так, я не покликала на свій бенефіс жодну жінку. А навіщо? Що я буду з нею робити? З'ясовувати, у кого більше зморшок?[1]

О[ред.]

  •  

Оплески дають тобі крила. Оплески рідкі їх прибирають. Коли чуєш стукіт власних підборів — провал. Якщо я стукаю і не чую нічого — це прекрасно.[2]

  •  

Ось, наприклад, запитають: «Як ви себе почуваєте в ролі постарілої жінки?» Я все прекрасно розумію, паспортні дані вони і є паспортні дані, але не до такої ж міри.[1]

П[ред.]

  •  

Парадоксально, але саме тоді у мене був завал роботи. Всі режисери, які раніше не помічали мене, раптом стрепенулися: «Я не мислю картини без вашої участі, дорога!» Я говорила: «Я не можу ходити!» — «Ходити не треба, будете тільки сідати та вставати».[1]

  •  

Після «Карнавальної ночі» мені прислали лист з комітету комсомолу: «Ви там танцюєте, і у вас коліно видно! Як можна?!" Це була ціла подія: коліно![1]

  •  

Правильне харчування? Перед інтерв'ю ось з'їла велику булку з маслом. Це моя улюблена їжа з дитинства. Холестерин? Гадки не маю.[2]

Р[ред.]

  •  

Радянський Союз був прекрасний тим, що, приїхавши в будь-яку точку цієї величезної країни, я всюди була своя і ніхто не питав мене, хто я: росіянка або українка. Для всіх я була рідна. А тепер для поїздки з виступом до рідного Харкова потрібно заповнювати купу паперів.[1]

  •  

Режисери вже не дивилися в мою сторону або вдавали, що мене не знають. А мені потім треба було удавати, що я не пам'ятаю, що вони мене тоді не пам'ятали. А я, на жаль, пам'ятаю все.[1]

С[ред.]

  •  

Самоіронія — хороша броня.[1]

Т[ред.]

  •  

Так втомлюєшся від нинішнього раціоналізму... Тобі посміхаються, а ти не знаєш, що у людини на душі.[2]

  •  

Талант має народжуватися з ліктями. А у мене їх немає.[1]

  •  

Треба бути талановитим, розумним і, головне, матеріально незалежним, щоб спокійно займатися тим, чим хочеш.[2]

У[ред.]

  •  

У дитинстві на шкільному ранку мій святковий костюм завжди складався з форменого кашкета листоноші й житковської «товстої сумки» на ремені.[1]

  •  

У мене вже немає моїх шанувальників-одноліток — вимерли всі.[1]

  •  

У мене в житті ніколи не було такої можливості — грюкнути дверима і піти. А ось від мене йшли. І я була змушена елементарно добувати собі хліб. У Голлівуді таке нікому не снилося! Якби хто-небудь з них знявся в «Карнавальній ночі», що принесла мільярди рублів... А я після картини кут знімала.[1]

  •  

У мене ніколи не було паралельних романів.[1]

  •  

У мене тільки в 30 років квартира з'явилася. І не від держави, а від розлучення.[1]

  •  

У моєму розумінні стильно виглядати — це перш за все не бути смішною. Найстрашніше для людини — бути смішним. Чи не вміти поглянути на себе з боку.[1]

  •  

Я ніколи не могла називати точну суму свого гонорару, говорила: «Скільки дасте».[1]

  •  

У театрі роль можна чекати роками. Знаєте, так недовго і постаріти.[1]

  •  

У фільмі «Мама» я здорово впала на ковзанці — ногу збирали по шматочках. 19 осколків. Одна нога відтоді майже на півтора сантиметра коротша за іншу. Але чи так, чи без ноги — нижче коліна її б відрізали. Я дзвонила з лікарні Зіновію Гердт і питала, чи можна після операції влаштуватися до нього в театр ляльок.[1]

Х[ред.]

  •  

Хочеш вижити — вмій терпіти.[2]

  •  

Хрестів і шрамів на мені багато.[1]

Ц[ред.]

  •  

Це зараз супертехніка, долбі- шмолбі, а тоді я співала в трамвайний мікрофон.[1]

Ч[ред.]

  •  

Через три з половиною тижні після операції, з гіпсом і з усіма штирями й титановими пластинками, мене повезли в Румунію, на каталочці. На загальних планах за мене стрибала дівчина-дублер — за рогами було незрозуміло, що це не я. А на великих планах працювала сама. Козенята прикривали мою ногу.[1]

  •  

Чужий успіх пережити важко, за нього нерідко «дякують» ненавистю і заздрістю...[2]

Я[ред.]

  •  

Я б із задоволенням вийшла заміж один раз і на все життя — я однолюб.[1]

  •  

Я боялася Москви, цю столичну публіку. Всі ці слівця: «експропріація експропрійованих», «екзистенціалізм» — я нічого не розуміла.[1]

  •  

Я весь час на каблуках. Без них я падаю назад. Навіть домашнє взуття з каблучком.[1]

  •  

Я дуже радянська людина з дуже радянського міста Харкова.[1]

  •  

Я звикла, що газета може написати, що у Гурченко відняло ноги, а я в цей момент танцюю на сцені.[1]

  •  

Як не дивно звучить, я з дитинства мріяла померти за Батьківщину. А коли в 1957 році мене вербував КДБ для роботи на фестивалі молоді та студентів, я відмовилася, і це мене знищило на довгі роки.[1]

  •  

Якщо мене обманюють — я не можу дивитися йому в очі після цього. І йду, зникаю. Я ж Скорпіон, сіра ящірка. Їй обрубали хвіст, вона відповзає, десь трясеться в печері, потім хвіст виростає, вона знову вилазить. Це про мене.[1]

  •  

Якщо я після спектаклю прийшла не втомленою, значить щось не так зробила, що не виклалася до кінця.[1]

  •  

Я обожнюю операторів. Це чоловіча робота. Це не актор, який ходить з дзеркальцем в кишені. Я взагалі не розумію, як можна в актора закохатися.[1]

  •  

Я ніколи не пила, не курила. Ніколи не гуляла до ранку. Випила, голова паморочиться — ой, не моє. Курити мене стільки раз вчили. Ну не можу я — організм виштовхує.[1]

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg