Перейти до вмісту

Гаврилюк Ярослав Дмитрович

Матеріал з Вікіцитат
Гаврилюк Ярослав Дмитрович
Стаття у Вікіпедії

Яросла́в Дми́трович Гаврилю́к (*29 жовтня 1951, Львів — 25 травня 2021, Київ) — український актор театру і кіно, Народний артист України (2007).

Цитати

[ред.]
  •  

«Живеться актору народному так само, як і заслуженому. Нічого такого не сталося. Звичайно, що приємно з рук Президента отримати звання. Тим більше, що 55 років, щось зроблено, і це, звичайно, зобов’язує. Сказати, щоб на даний момент аж дуже так запрошень багато було там в кіно, чи... Працюю в театрі, Київському академічному молодому театрі. Зранку на репетиції, ввечері – на виставу. Трошки знімався в об’єднанні “Дебют”, у трьох фільмах. Це “Жах” Мирослава Слабошпицького, “Філософія” Али Пасєкової і “Приблуда” Валерія Ямпольського, в головних ролях. Це теж добре, тому що попрацював з головними режисерами, нещодавно фільми показували в Будинку кіно, щось відібрали на фестиваль у Вірменії». — про одержання звання Народний артист України в інтерв'ю Радіо «Свобода» Артист в роботі і дозвіллі. Розмова із Ярославом Гаврилюком. (13 березня 2007 року)

  •  

«Це був перший мій фільм, Івана Васильовича Миколайчука, “Вавілон-ХХ”. І з першої цієї ролі, за що я йому дуже вдячний, він мені дав дорогу в кіно. Потім були “Дударики”, головна роль, вона мені теж дуже дорога. У 80-му році я отримав приз за кращу чоловічу роль на фестивалі “Молодість” у Києві. Це для мене теж було важливо. І третя роль – це в “Грачах” Єршова. Вона мені була і дуже важка, і дуже цікава, тому що поряд були актори дуже відомі: Петренко Олексій Васильович, Філатов...». — про найважливіший у кар'єрі фільм в інтерв'ю Радіо «Свобода» Артист в роботі і дозвіллі. Розмова із Ярославом Гаврилюком. (13 березня 2007 року)

  •  

«Він навіть просив нас з Олексієм Васильовичем Петренком, який дуже добре розмовляє українською мовою, думаю, він її і зараз не забув, так ось, Філатов казав: “Я вас очєнь прошу, разговарівайтє і со мной на украінском язикє”. Він ще міг зробити зауваження і Єршову сказати: “Да, вот ето єсть українскій хлєб, піть українскую горілку і нє знать українского язика – вот ето свінство!”». — про ставлення актора Леоніда Філатова до української мови в інтерв'ю Радіо «Свобода» Артист в роботі і дозвіллі. Розмова із Ярославом Гаврилюком. (13 березня 2007 року)

  •  

«До мене оця “зіркова хвороба” якось не причепилася. Хоча в мене брали автографи і в метро, і в переходах, і в театрі, і де завгодно. В гостях, кудись прийдеш і, відверто кажучи, було трохи незручно. Тому що ти приходиш в гості і хочеш як людина відпочити. А тебе починають – ось, до нас прийшов... І замість того, щоб відпочити, ти мусиш щось читати, чи розповідати. А не завжди ж цього хочеться. Всякі люди підходять: вот, пойдьом випьєм... Мені було приємно, що моїм друзям приємно, і моїм рідним, що я працюю, що я знімаюсь. Я людина непосидюща, в мене, якщо робота, то вона мені сниться. Я ранком встаю, і воно мені дає наснагу». — про відсутність "зіркової хвороби" в інтерв'ю Радіо «Свобода» Артист в роботі і дозвіллі. Розмова із Ярославом Гаврилюком. (13 березня 2007 року)

  •  

«Машини в мене немає. Дякую Богу, що в мене є просто квартира однокімнатна, і в мене немає ні дачі, ні машини. Але я вдячний Богу, що живе моя мама, моя сестра, що мої друзі всі живі-здорові. Я, коли читаю “Отче наш” на ніч, я дякую Богу, що мені не треба машини, мені не треба дачі, але я дуже дякую, Господи, що в мене є мої рідні, мої друзі, і що вони живі-здорові і що разом з ними я ще можу дуже багато зробити». — про хобі в інтерв'ю Радіо «Свобода» Артист в роботі і дозвіллі. Розмова із Ярославом Гаврилюком. (13 березня 2007 року)

  •  

«Навіть тоді, коли ми з Тамарою Яценко натякали, що нам давно не по 30 років, нас заспокоювали, мовляв, глядачі небайдужі до української класики, а Проню й Голохвастого можуть грати й не надто юні актриси й актори. Нині є ідея поновити цю постановку: ввести молодих акторів, а щоквартально ще й презентувати ретро-виставу. Ми з Тамарою не проти. Ця вистава — друга за ліком в історії нашого театру. Впродовж років квитки на неї запитували ще біля метро…». — про втому 27 років поспіль грати Голохвастого у виставі «За двома зайцями» за Михайлом Старицьким в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр» Ярослав ГАВРИЛЮК: «В акторській долі багато важить випадок» (28 січня 2012 року)

  •  

«Перший курс кінофакультету Інституту театрального мистецтва набрав Віктор Іларіонович Івченко: тоді його студентами стали Іван Миколайчук, Раїса Недашківська, Валерій Бессараб… А курс, на якому навчався я, виявився фактично останнім: невдовзі кінофакультет закрили. Моїми однокурсниками були Анатолій Матешко, Сергій Підгорний (Смуглянка в славнозвісному «У бій ідуть лише старики»), Григорій Гладій… Викладачі відчували нашу жагу стати акторами українського театру, українського кіно, а відтак у заняття вкладали всю свою викладацьку майстерність. Ми були їм надзвичайно вдячні за розуміння: часом заради того, щоб успішно скласти іспит чи підготувати цікавий етюд, ночували в інституті. Так, педагоги ставилися до нас по-батьківськи. У 1970-ті інтелігентні люди намагалися «триматися купи», от викладачі й не приховували, що покладають на нас надії, мовляв: «Ви молодші, вам жити в нових десятиліттях. Усе краще зі свого досвіду передаємо вам»». — про навчання на кінофакультеті в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр» Ярослав ГАВРИЛЮК: «В акторській долі багато важить випадок» (28 січня 2012 року)

  •  

«Дякую своєму двоюрідному брату Іванові Гаврилюку: завдяки йому я ще під час навчання у виші отримав змогу спілкуватися з Іваном Васильовичем і його друзями як зі старшими товаришами. Миколайчук був відкритий: «Коли щось потрібно — телефонуй». Я телефонував і у відповідь чув: «Приїжджай!» Споглядаючи стосунки Івана Васильовича і Борислава Миколайовича, я сформував взірець справжньої чоловічої дружби. Слухаючи ж пісні, які лунали в оселі Івана й Марічки, почувався наче в раю». — про початок кінокар'єри в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр» Ярослав ГАВРИЛЮК: «В акторській долі багато важить випадок» (28 січня 2012 року)

  •  

«Частенько подумки ставив собі запитання: «Чи стане тобі, Ярославе, сил і таланту, щоб дотягтися до таких людей? Чи обдарований ти тим талантом?» Під час служби в армії я неабияк переймався майбутнім навчанням. Тоді в мій бік кидали жартівливе: «Нормальні солдати, отримавши звільнення, бігають за дівчатами або ж горілку п’ють, а цей із бібліотек не вилазить». Справді, якось ваш покірний слуга так захопився роботою в читальній залі, що забув про час. Пригадую, мене тоді попросили звільнити приміщення... Вийшовши на вулицю, я одразу натрапив на патруль. «Зазвичай ми біля гастрономів чатуємо на солдатів… А ви горілку в бібліотеці пили?» Показав книжки і пояснив, що мрію про акторську професію. «Товариші» проводжали мене здивованими поглядами. На їхніх обличчях я прочитав: «Якийсь хворий»». — про мрії стати актором в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр» Ярослав ГАВРИЛЮК: «В акторській долі багато важить випадок» (28 січня 2012 року)

  •  

«Напередодні державного розподілення, коли потрібно було обрати, в який театр (хмельницький чи львівський) їхати, я набрався сміливості й підійшов до Івана Васильовича: «Після вишу мушу працювати в театрі, а хотів би на кіностудію…» Миколайчук відповів: «Якщо ти хороший актор, а ми вважаємо, що хороший, то кіно тебе знайде. У штаті акторів кіностудії ти таки навчишся пити горілку. А гарантії, що тебе зніматимуть, жодної. Інша річ — театр: репетиції, вистави, дисципліна. Кіно саме тебе зауважить».

До служби в лавах Радянської Армії я працював робітником сцени в Львівському театрі імені Марії Заньковецької і сподівався, що після вишу повернуся в колектив як актор. Однак на момент мого повернення вільних місць не було. Тож я почав працювати у Львівському театрі юного глядача.

А невдовзі, під час однієї з розмов з Іваном Миколайчуком, почув: «Обирай роль». Він протягнув сценарій «Вавилон ХХ». Зрештою, Іван Васильович затвердив мене на роль Лук’яна. Керівництво театру не хотіло відпускати на зйомки, тож я полетів до Києва, очікуючи, що потім отримаю догану. Втім, улагодилося без скандалів: у театрі мене зрозуміли. Не знаю, як склалася б моя творча доля, якби Іван Миколайчук не запросив мене в цю картину. Вочевидь, без «Вавилона…» не було б «Дудариків», «Грачів»…». — про початок акторської кар'єри в Львівському театрі юного глядача в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр» Ярослав ГАВРИЛЮК: «В акторській долі багато важить випадок» (28 січня 2012 року)

  •  

«В акторській долі багато важить випадок. Після зйомок у «Вавилоні…», коли я вже практично полишив Львівський ТЮГ, якось зайшов до кіностудії імені Олександра Довженка… І зустрівся з однокашником Станіславом Клименком, режисером. Станіслав: «Є роль солдата, який, повернувшись у рідне село…» «Станіславе, треба охороняти склад — охоронятиму», — відповідаю. А на моїх пробах група одразу зааплодувала, мовляв, ось він, головний герой». — про роль вівчаря Гриця з «Дудариків», коли у 1980 році на фестивалі «Молодість» її було відзначено як кращу чоловічу в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр» Ярослав ГАВРИЛЮК: «В акторській долі багато важить випадок» (28 січня 2012 року)

  •  

«У радянські часи панувала особлива практика: режисери, знімаючи в Києві або, скажімо, на Одеській кіностудії, чи то підлещуючись, чи то через острах, що картину не приймуть нагорі, обов’язково запрошували російських акторів. До того ж, фільми тоді були здебільшого російськомовні (щоправда, «Вавилон…», «Дударики» мають по два варіанти: російсько- й україномовний).

Коли завершився знімальний етап виробництва фільму «Граки», мені почали шукати заміну: мовляв, чутно український акцент. А Леонід Філатов тоді заявив: «У кадрі ми зі Славком відпрацювали як належить. Знімете його з озвучування, я полишу картину». Не кожен партнер так учинив би». — про підтримку актора Леоніда Філатова в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр» Ярослав ГАВРИЛЮК: «В акторській долі багато важить випадок» (28 січня 2012 року)

Примітки

[ред.]