Перейти до вмісту

Філатов Леонід Олексійович

Матеріал з Вікіцитат
Філатов Леонід Олексійович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Філа́тов Леоні́д Олексі́йович (рос. Леонид Алексеевич Филатов; *24 грудня 1946, Казань — 26 жовтня 2003, Москва) — радянський і російський актор, режисер, письменник, поет, і телеведучий. Заслужений артист РРФСР (1987). Народний артист Російської Федерації (1995). Лауреат Державної премії Російської Федерації (1996).

Цитати

[ред.]
  •  

«Мама вважає, що роллю Філімонова в "Забутій мелодії для флейти" я накликав собі біду. Каже, що коли доходить до останньої частини, де мій герой переживає клінічну смерть, одразу вимикає телевізор. На цей момент у неї вже сльози на очах і самопочуття стає поганим. Але я вважаю, що нічого не накликав. Це моя доля. Я переконаний, що життя справедливе до всього. Якщо Бог дає такі випробування, значить так треба. А взагалі артисти мають таку байку, що коли багато граєш власну смерть, особливо в кіно, то всі біди пройдуть. Я в кіно вмирав разів п'ятнадцять. А знімаючи фільм "Свобода чи смерть", просто розстріляв себе у Парижі». — про гру актора та його долю в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Я багато про це думав. Я не святий. Мене було за що покарати. Перший раз хвороба далася взнаки у вісімдесятому році. Мені довго не давали на Таганці цікавих ролей. І раптом Любимов пропонує зіграти Раскольникова. Уявляєте мою радість. Думав: ось він, моя зоряна година! Але тут у мене раптово зникає голос. Йду до лікарні. Лікарі жахнулися, моя хвороба запущена настільки, що більше зволікати не можна. Доводиться у пожежному порядку робити операцію на голосових зв'язках. Через війну роль Раскольникова спливла. Через кілька років мене Соловйов запрошує до "Чайки" на роль Тригоріна. Він дуже своєрідно ставив Чехова. Роль неймовірно цікава. І ось на репетиції сиджу я в човні, кажу монолог... І відчуваю: моя ліва нога німіє. Мені треба вийти з човна, а нога не рухається. Я починаю руками виймати її з човна, а Соловйов мені каже: "Льоня чи, це перебір! Тригорін не такий вже й старий. Йому всього 44". "Та до чого тут Тригорін, - розлютився я. - У мене самого нога не вилазить". Після цього я почав відчувати, як по спині ні-ні та пробіжить якийсь холодок. Відчуття не із приємних. Відразу накочують погані передчуття, у голову лізуть погані думки. Я розумів, що треба зайнятися своїм здоров'ям, але часу на це в мене ніколи не було». — про те, що багато релігій стверджують, що хвороби даються за гріхи в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Мої батьки були далекі від мистецтва, так що літературний смак прищеплювати мені не було кому. Батько був радистом, мама економістом. Мене в п'ять років замикали на ключ у крихітній кімнатці, і мені нічого не залишалося, як читати все поспіль. Тільки у школі читання набуло системного характеру. Першим віршем я "розродився" у четвертому класі. Я написав байку, яку одразу опублікувала місцева газета. В училищі мої літературні здібності набули другого життя. Хоча... ну, хто тоді не писав вірші. Усі писали». — про перші літературні кроки в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Та яка це робота... Я вперше в житті лінуюся. Заняття за письмовим столом не потребують такої напруги, як сцена. Хоча, можливо, мені зараз і потрібне розслаблення. Я надто довго жив у напрузі. Взагалі я не можу без будь-якої діяльності. Літературною діяльністю я змушений займатись, оскільки немає сил на акторську. Комедію "Лісістрата" я написав в очікуванні операції, коли лежав зі штучною ниркою. "Оповідь про Федота стрільця" - в очікуванні цікавої ролі». — про власну літературну діяльність в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Делона я обожнював. У дитинстві не пропускав жодного фільму, навіть документального. Мені більше подобалися іноземні фільми, особливо французькі. Вони були такими витонченими. Чесно кажучи, коли після школи я поїхав з Ашхабада до Москви, то дуже неясно уявляв себе в кіно, хоча тоді вже знав, що моє місце в мистецтві. Одним словом, я націлився на режисерський факультет ВДІКу. Але Москва мене придушила у перші дні. Я був наївним провінціалом. Думав, вступлю із ходу. Однак після Ашгабада Москва мені швидко вказала своє місце. Словом, до ВДІКу я не вступив. Повертатись назад було ганебно, гроші скінчилися, і мені нічого не залишалося, як визначатися в актори. Отак я й потрапив у "Щуку"». — про перші кроки в акторстві та роль Алена Делона в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Щукінське училище – моя доля, моя "альма-матер". Я якось одразу влився в те середовище, яке панувала в училищі. Знайшов порозуміння серед однокурсників. Викладачі схвалювали все, що ми витворяли. Там на мене і зійшло перше кохання. Воно була нерозділеним і тривало досить довго. Тоді моя кохана вже була відомою актрисою, хоч і навчалася з нами на курсі». — про навчання в Щукінському училищі в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Я живу швидко. Для мене найбільша мука, коли бачу, як даремно витрачаються хвилини. Хоча зараз розумію, що після цієї картини мені слід відпочити і підлікуватися, а не відразу братися за "Любовні пригоди Толіка Парамонова". Знімаючи "Сукіних дітей", я переніс інсульт на ногах. Треба було трохи відлежатися. Куди там! Коли я прилетів до Парижа, де вже була знімальна група, мене трохи погойдувало. Відчував, що координацію рухів порушено. Французи за моєю спиною питали у акторів: "Цей ваш режисер? Він що, п'є?" Друзі мені казали: "Льонячи, зупинись, так працювати не можна". Але я пропускав усе це повз вуха. Нісенітниця, вважав. Зараз розумію, що доля мене попереджала: зроби паузу, переведи дух - на картині ніби лежав друк прокляття. З рук все валилося, фінансування не вистачало, під час зйомок на російському цвинтарі пограбували знімальну групу, розбивши скло у машині. На додачу директор у паризькому аеропорту забув негативи зі знятим матеріалом. Але попередження долі я проігнорував. В результаті фільм залишився незавершеним. Сьогодні завершити його вже неможливо. Я зробив величезну дурість, що дав собі головну роль. Грав би інший актор, фільм ще можна було дозняти.». — про швидкість життя в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Зрозуміло, Фетісов із фільму "Успіх". Нині цей фільм мало хто пам'ятає. А я вважаю його одним із найкращих вітчизняних фільмів. Режисура зачаровує. Щодо театральних ролей, то вони мені давалися значно важче. Працюючи на Таганці, я мріяв про кіно. Ходив на всі спроби, але мене впритул не бачили. Десь років у 27 я махнув рукою. Зрозумів, що кіно – не моя доля. Ну, не склалося. Буває таке. І тут мене Мітта запрошує до "Екіпажу" на роль Скворцова». — про те, яка із зіграних вами ролей найулюбленіша в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Важко сказати. Ми з ним були майже незнайомі. На той час мене на Таганці вважали не дуже сильним актором. Мітте казали: не бери Філатова, він, звичайно, інтелектуал, але з ним ти тільки вестимеш розумні бесіди між зйомками, а зіграти - він тобі нічого не зіграє. Проте Мітта нікого не послухав. Взяв мене, хоч на цю роль був затверджений Олег Даль. Але Даль захворів, і Мітта мені сказав, що після цього фільму стану знаменитим. Я прочитав сценарій і знизав плечима. Але його слова виявилися пророчими. До речі, головна роль у "Вибраних", як і роль в "Екіпажі", теж призначалася не мені - Кайдановському. Він був затверджений, знімальна група на чолі із Соловйовим вилетіла до Колумбії, але раптово Сергію наказали у триденний термін знайти заміну. Кайдановського не випускав КДБ. За словами Сергія, ці три дні він провів у лихоманці. Перебирав у пам'яті артистів усіх мастей. Його можна зрозуміти. З одного боку, актор мав сподобатися йому, з другого - Андропову. І тут він згадав про мене. Навіть дивно. Ми з ним були ледь знайомі. Іноді на фойє Таганки на ходу віталися і перекидалися парою слів. Але як він потім мені зізнався, я одразу кинувся йому в очі своєю не таганською мастю. Таганські всі були рубані якщо не ломом, то сокирою. Словом, він дав шифровану телеграму до Москви, і мені того ж дня наказали готуватися до вильоту за кордон. Сценарій я читав уже у літаку. Через три дні я прилетів до Колумбії, і мене Соловйов прямо з аеропорту повіз на зйомку. "Яку сцену знімаємо?" - поцікавився я, щоб показати, що зі своєю роллю вже знайомий. "Постільню, - відповів Соловйов. - Із зіркою Ампарою Грисалес". У мене всередині щось тьохнуло. Знову вилізли усі мої провінційні комплекси. Соловйов запитав: "Ти готовий до постільної сцени?" Я відповів: "Завжди готовий. Тільки мені потрібно прийняти 150 грам..." Ми прийняли по 250. І мої комплекси згасли». — про те, як отримав роль в "Екіпажі" в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Були і досить багато. Особливо коли доглядав Шацьку. Хто я, думав про себе, провінційне цуценя. А вона красуня-акторка, дружина знаменитого актора. Я жив у гуртожитку до сорока років. Моїм шанувальницям і на думку не спадало, що в мене ні кола, ні двору. З першою дружиною у нас якось не дуже в'язалося у сенсі матеріального благополуччя. Хоча я вважав наш шлюб вдалим. Але Ніна, мабуть, була мені послана згори. Хоча про це грішно говорити: вона таки була чужою дружиною. Але завдяки Ніні я живу й досі. Перша дружина не стала б так зі мною няньчитися, тож провидіння мене й передало до рук Ніни. Щиро кажучи, я не очікував від неї такого подвигу. Красиві актриси химерні та безтурботні, трапися що зі мною, вони не возитимуться. Але сталося все навпаки. Ніна виявилася рішучою жінкою. Вона єдина взяла на себе відповідальність за операцію, яку лікарі не наважувалися робити. А до цього протягом кількох років вона кожні дві години прокидалася вночі, щоб перевернути мене з боку на бік. Не прокинься вона хоча б раз, і ми б зараз не розмовляли. Але вона принесла мені щастя. Тільки з нею здійснилася моя мрія. Мене почали знімати у кіно. Доходило до того, що я одночасно знімався у трьох фільмах одразу. Якби не хвороба, здійснилася б моя юнацька мрія: я став би режисером. Зараз ось змушений на самоті працювати за столом». — про провінційні комплекси та дружину Ніну Шацьку в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

  •  

«Хвороба має властивість відсіювати друзів. Ось Ярмольник, з яким у мене спочатку не було близької дружби, зі мною досі. Йому я багатьом завдячую. Коли я лежав у підмосковному санаторії, Ніні сказали, що мої дні вважаються. Приїхав Ярмольник і, не роздумуючи, запхав мене в машину і повіз до НДІ. Там і визначили, що справа в мене не в інсульті, а в нирках. Мене поклали на штучну нирку та поставили у чергу на донорську. І стояти б мені в черзі на донорську нирку до сьогодні, якби знову не Ярмольник». — про дружбу з Леонідом Ярмольником в інтерв'ю «Подробицям» Леонид Филатов. Последнее интервью (29 жовтня 2003 року)

Примітки

[ред.]