Вітольд Шабловський

Вітольд Шабловський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Вітольд Шабловський (пол. Witold Szabłowski; 1980, Острув-Мазовецька) — польський журналіст і репортер.

Цитати

До книжки я був дуже прецензійним і шукав конкретні історії. Тож уже якщо я посвятив їм час, вони ввійшли в книжку. Натомість уже після видання до мене почали писали читачі й розповідати свої подібні історії. Думаю, що з них можна видати ще одну книжку. Не хочу сказати, що історії цікавіші, але так само захопливі й незвичні. — Про книжку «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»

До написання книжки я багато не знав про Волинську різню. Ми (поляки) любимо говорити про те, як нас всі атакували, мордували та вбивали. І я завжди від таких тем втікав. Я побував у Луцьку лише для того, щоб побачити Замок Любарта. Тоді усвідомив, що я на Волині. Загуглив і перших 5-6 сторінок були про те, яка це страшна історія. Аж потім знайшов брошуру Польського інституту пам’яті, в якій ішлося про те, як українці рятували поляків. Це були коротенькі історії, але настільки сильні, що я одразу зрозумів: це щось, про що я хочу написати книжку. — Про книжку «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»

Завжди потрібно людину трішки розговорити. Тут допомагає час: посидіти, порозмовляти. Не починати одразу від Волині та війни, а трохи про дітей, внуків, про худобу й аж тоді до важких тем підходити. Але я мав на цю роботу три роки й не було нікого, хто б мені відмовив у розмові. — Про книжку «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»

Назва польською («Праведні зрадники. Сусіди з Волині») – це рішення видавництва, на яке я, на жаль, не мав достатнього впливу. А коли я писав книжку про Волинь, витратив на це три роки. І мені назва «Кулемети й вишні» видається дуже поетичною, менше дослівною, я до неї більше призвичаївся. Вишні – символ часу, коли люди жили в спокою та злагоді, і раптом з’являються кулемети. — Про книжку «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»

Просто їхав на село і розпитував. Шукав людей, які рятували своїх сусідів. Головне – українці, як рятували поляків. І коли бачив, що в якомусь селі були страшні події, їхав туди й банально розпитував, чи хтось знає подібні історії. І в кожному, кожному селі, до якого поїхав, були такі події. — Про книжку «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»

Я вважаю, що книжку варто писати, коли можеш сказати щось нове, покажеш проблему, справу, історичні події з такої сторони, яка всіх застане зненацька.

У книзі не лише про Волинь. Це лише початок розмови. Я хотів написати книжку, яка буде панорамою польсько-українських стосунків за останні сто років. Аж до 2016-ого – року видання книжки в Польщі. — Про книжку «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»

Щоб працювати над книжкою я повинен був вимкнути емоції. Ті історії настільки трагічні, що якби дозволив собі плакати з героями, то це тривало би досі. Банально не вийшов би з їхнього дому. В якийсь момент я сказав собі: «Окей, вимикаю емоції, думаю про літературну сторону, технічну, про те, як написати якнайкращу книжку». І коли вона вже була готова і вислав до видавництва, дозволив собі прийняти те, що там почув. — Про роботу над книжкою «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»

Я зазвичай занотовую, бо мені дуже не хочеться потім розшифровувати запис. Маю таку напрацьовану систему: щось важливе зазначаю додатково в нотатках. Ніколи не цитую героїв слово в слово. Головне – передати його мову. Якщо були сумніви, то на Волинь я повертався стільки разів, що переговорив з героями все.

Я хотів, щоб історії були різноманітні, щоб цілий 1943-ій показати від початку до кінця. Тобто знав, чого шукаю. Відтак коли знайшов всі історії, яких потребував, залишилось сісти та написати. — Про книжку «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині»