Цвіркунов Василь Васильович

Цвіркунов Василь Васильович

Стаття у Вікіпедії

Василь Васильович Цвіркунов (21 грудня 1917, Новоукраїнка, Куйбишевський район, Запорізька область — 20 листопада 2000}}, Київ) — український кінознавець. Кандидат філологічних наук (1959). Заслужений діяч мистецтв України (1993). Професор (1995). Академік Академії мистецтв України (1997). Був членом Національних спілок журналістів і кінематографістів України. Другий чоловік Ліни Костенко.

Цитати

«Я цілий рік приходив на студію у сьомій ранку і до вечора всі деталі, всі гайки цього заводу вивчав. Через рік уже сам ловив дотепників на деталях». — про початки роботи в 1962 році на чолі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка Батько. Українського, поетичного… (7 лютого 2018 року)

Про нього

	«Він їздив в Москву: дивився, відбирав. Красивий, високий, ставний, неймовірно розумний, чесний і порядний чоловік, йому можна було довіряти все… Дивовижна любов і підтримка, до нього я такого не бачила. І для мене студія Довженка стала рідною домівкою. У Василя Васильовича була дивовижна якість знаходити, залучати, об’єднувати талановитих людей. Він прекрасно відчував матеріал, час, епоху. Такої кількості людей, поєднаних метою, я не бачила на жодній студії. Там можна було зустріти людину будь-якої професії, з будь-якого міста, країни. І всі спілкувалися, кипіла робота. Він жив цим життям, кіностудією, мистецтвом. Він любив Україну, хотів «підірвати» українське кіно, підняти його на світову вершину. І він це зробив». — про керівництво кіностудією Батько. Українського, поетичного… (7 лютого 2018 року)
	— народна артистка України Лариса Кадочникова

	«А навіщо про нього говорити? Його треба мати. У мене довго не складалось, а вже як склалось — ​я була дуже щаслива. В найтяжчі роки, в найскрутніших ситуаціях біля мене був справжній чоловік, лицар. Я думаю, що це рідкісне щастя. Ми з Єжи розстались без конфліктів. Просто я не захотіла переїхати назавжди до Польщі, а він, польський письменник, не зміг би жити тут. Ми бачилися дедалі рідше, і наші дороги розійшлись. Він пішов у кругосвітні морські плавання. А я зустріла Людину, якої чекала моя душа. Ще з перших моїх віршів, пам’ятаєш? — ​«Темнооким чудесним гостем / я чекала тебе з доріг». Я його зразу впізнала. Дуже щаслива, що він став тобі добрим батьком. Ти ж знаєш, що він тебе не менше любив, ніж нашого сина Василя. Його безконечно поважала моя мама. Був напрочуд інтелігентною Людиною. У нього було органічне відчуття культури. Він дуже багато зробив для українського кінематографа, з ним пов’язаний найвищий його злет у ті ж шістдесяті…» — про своє особисте життя Батько. Українського, поетичного… (7 лютого 2018 року)
	— Ліна Костенко

	«В мене з’явилося відчуття, що тато в своєму житті зробив три чуда. Перше, – це відродження українського кіно. Я вдячна Михайлові Ільєнку, який у статті вивів образ тата як капітана піратської шхуни українського кіно. Як капітан, він обов’язково мав кульгати, не вистачало лише пов’язки на оці. І дуже важливий аспект цього образу, що це не море розхитувало шхуну, а піратська шхуна бурунила море. Сьогодні, коли кіно відроджується, ми дякуємо нинішнім його очільникам, але завжди пам’ятаємо про ті часи. Бо і Юрій та Вадим Іллєнки, і Параджанов – це були великі люди, окремі світи. І вони заряджали один одного. Потім переживали велику трагедію, коли мінялися часи, і не наближався той горизонт, до якого вони пливли. Пам’ятаю дуже коротке інтерв’ю Юрія Ільєнка у 2004 році перед остаточним туром виборів. В нього запитали, чи він прийде на Майдан, і він сказав: «Так, я прийду на Майдан або з шампанським або з автоматом». Друге чудо, – це любов до мами, любов всього його життя і життя маминого… Це було щось неймовірне. Згадую першу зустріч з любов’ю, яку мені подарували батьки. Коли була малою, мама й тато приїхали до Ржищева, де я проводила літо. Я бігаю, скрізь шукаю їх, а вони десь зникли. Раптом побачила: вони сиділи над річкою. У мами був дивовижний костюм, чорний з таким блакитним проблиском. І ці дві постаті, які пригорнулися одна до одної над рікою… Мені здавалося, що з мами струменить блакитне сяйво. І це був прояв якоїсь космічної любові! Я зрозуміла, що любов має бути тільки такою. Інакше немає сенсу… Третє чудо, – це чудо батьківства. Мій батько – хоча він мені нерідний, я народилася від першого шлюбу мами, але ми завжди називали його «тато Василько» – він став мені абсолютним батьком. Я з радістю слухала оповіді татових колег, учнів, які теж називали його батьком. Він був батьком не тільки моїм, а батьком багатьох людей. Ми з ним завжди мали особливу спілку, були змовниками щодо мами. Де маму треба було захистити, допомогти, ми завжди з ним працювали в такій унікальній психологічній, емоційній спілці дуже рідних людей. І потім, коли росла моя дочка Ярослава, він так само їй став навіть не дідусем, а батьком. Коли тата не стало, це було дуже страшно. Подзвонила моя колега і принесла таку вістку. А напередодні мені приснився сон, де тато мені каже: «Оксано, бережи маму». Тоді я з дочкою приїхала на похорон. Обмерзлий Байковий цвинтар… Дуже страшно. Так, як у мене була перша зустріч з любов’ю, про яку я вам розказала, так у моєї дитини була перша зустріч зі смертю. Ярослава мене обійняла і сказала: «Мама, я зрозуміла: життя закінчується, а любов ніколи». Ці два епізоди зв’язуються воєдино. Любов – це та найбільша сила, яка зв’язує людей, яка не має в собі фальші. Тато був одним з цих сумних людей XX століття. Він пережив усе: війну, сирітство… Але і велику любов, велике щастя, велику перемогу. Бути так згаданим на своє століття – це велика перемога. Україна, яка сьогодні постала, значною мірою народилася завдяки тим великим, безмежно чесним і красивим людям, які разом з татом творили цей корабель українського кіно.». — про діяльність та творчість Василя Цвіркунова Батько. Українського, поетичного… (7 лютого 2018 року)
	— донька Ліни Костенко, українська письменниця, культуролог Оксана Пахльовська