Махно Василь Іванович

	Василь Махно
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Махно.

Василь Махно (нар. 8 жовтня 1964, м. Чортків Тернопільської області) — український поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець.

Цитати

Вибух з українською прозою, що трапився під час 20-их років: «Розстріляне відродження» – Хвильовий, Підмогильний та інші, свідчив про той імпульс творення справді достойної літератури в європейському контексті.
Але 37-ий рік і взагалі всі ці чистки, розстріли, нищення українського як явища перекреслювали природній процес нарощування нашої культури^[1].

Інколи мені видається, що новітні технології одночасно допомагають і шкодять літературі. Допомагають у поширенні інформації про книжки і письменників, але нівелюють найінтимніший процес, що відбувається між читачем і текстом – процес читання^[2].

Літературний персонаж – суміш інтерпретацій. Інколи якісь риси, які не притаманні тому прототипові додаєш, черпаючи з різних джерел: від себе, або ж когось іншого. Це тонка внутрішня робота, своєрідний процес вирізування аплікацій характеру чи мотивів поведінки, ювілерне накладання срібла на золото. Усе залежить від багатьох факторів^[1].

Найголовніші теми в літературі – любов і смерть. Усе навколо них і обертається. Одна заувага – і любов, і смерть важливо розуміти в широкому потрактуванні. Звідси й починається маркесівське «писати про життя»^[2].

Писання – як би це кого не дивувало – процес постійний. Принаймні для мене не існує поділу: ось цієї хвилі ти письменник, а цієї, їдучи в потязі, – вже ні. Усе з чим я зустрічаюся, що бачить око, що запліднює думку, – все згодиться на господарстві. Деталі, емоційні подразники, візуальні ряди, втрати і переживання під час процесу писання виринають й оживають, щоби увібратися в слова^[2].

Письменник, в першу чергу, відповідальний за своє письмо, іншої відповідальності я просто не бачу^[2].

У багатьох моїх книжках присутній Чортків – місто, в якому я народився. Присутні Базар (там минули перші вісім років), Кривий Ріг, Тернопіль, Нью-Йорк. Мені надзвичайно важливо «освоїти» простір, в якому я мешкаю, вибудувати з нього тривимірну площину й заповнити подіями. Мені подобається деталізувати світ, роздивлятися його найменші вкраплення в історію, особисті біографії, топографію й топоніміку^[2].

У кожного письменника існує своє відчуття міри. Звісно, багато залежить від жанру твору. Правди чи вигадки повинно бути в структурі тексту стільки, скільки цього письменникові необхідно. А скільки і де той баланс – це вже питання майстерності, досвіду та стилю^[2].

Художнє письмо – делікатна система взаємопроникнення слів, їх хімічних сполук, тому до слів у мене ставлення сакральне, як би старомодно це не виглядало^[2].

Я взагалі вважаю, що художня мова – це мова точна як математична формула. І слова, і логіка подій, й інші речі повинні бути точними, незалежно чи це фантастичне оповідання, реалістичне чи постмодерне^[1].

Цитати з віршів

у грудні – у долішньому нью-йорку –

п’ючи каву в «Starbucks» – спостерігаю

як два мексиканці вкладають мармурові плити

до парадного входу в будинок

у кав’ярні крутять нав’язливий Jingle bells

вулицями миготять нью-йоркці

з різдвяними подарунками й авта

вуличні торговці розпродують туристам усілякий непотріб

поліціянти мирно дрімають у теплому авті^[3]

(«Cornelia Street Café»)

щоранку пекарні єврейські відчиняють з пітьми

перше що добігає – схожий на прудкість лисиць –

запах цинамону – розтертих із цукром яєць –

до цегляних синагог – і це є початком зими

бо тісто пахне сосною і зірваний вчора жасмин

разом із часником і цибулею сиґналить тобі з полиць^[3].

(«Бруклінська елегія»)

Про Василя Махна

	...Махно оспівує Нью-Йорк з усіма його злетами й падіннями, навіть якщо спершу й відчувається, що він робить це з помітним ваганням, якщо не з виразною нехіттю. Його Нью-Йорк – це місце, цінне для археологів, місце, в якому поет знімає шар за шаром із текстових покладів, що їх залишили його попередники й сучасники^[3]. — з розвідки «Нью-Йорк на мапі української поезії», 2008
	— Марія Ревакович

	Метрополіс, зображений у Махна, – це сучасний Нью-Йорк до найменшої деталі, та передовсім це Нью-Йорк текстів. Поет ретельно визбирує всі літературні сліди, що залишилися на численних площинах міста. Він стає археологом, терпляче докопується до всіх поетичних пластів, що збереглися на нью-йоркських стінах. Отож сюди потрапляє не лише Лорка, а й усі поети 1960-х, у тім числі Нью-Йоркська група й американці Волт Вітмен, Джон Ешбері та Френк О’Гара^[3]. — з розвідки «Нью-Йорк на мапі української поезії», 2008
	— Марія Ревакович

	По суті, текстовий Нью-Йорк Махна – це спільнота поетів різних національностей усіх поколінь. Вони з’являються в Махнових віршах або через його спогади, що воскрешають їх до життя у Нью-Йорку, або через свою особисту пов’язаність із Нью-Йорком, яку Махно свідомо відкриває й оживляє в текстах^[3]. — з розвідки «Нью-Йорк на мапі української поезії», 2008
	— Марія Ревакович

Примітки

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[інтерв'ю_УП-1] а ^б ^в Письменник Василь Махно: Українська література – цілком добротна, а мотлох є всюди, і в американській, і в польській

[інтерв'ю-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж #PEN_TEN: Інтерв’ю з Василем Махном

[krytyka-3] а ^б ^в ^г ^д Нью-Йорк на мапі української поезії. Марія Ревакович

[1]

[2]

[3]