Апостол Михайло Володимирович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Апостол Михайло Володимирович
Apostol-Myhaylo3884.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Information icon.svg Цей термін має також інші значення. Див. Апостол (значення)

Михайло Володимирович Апостол (нар. 1 січня 1961; с. Ласківці, Теребовлянський район, Тернопільська область) — український громадський і політичний діяч, народний депутат України (2012–2014), член Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» від 2005 року. Від 2014 року — помічник-консультант народного депутата України Михайла Бондара (політична партія Народний фронт). Радник голови МВС Арсена Авакова.

Цитати[ред.]

  •  

Що я можу? Звертати увагу представників МВС та самого міністра на ті проблеми, які вимагають негайного втручання правоохоронних органів. Я постійно спілкуюся і з представниками бізнесу, переважно середнього і малого.
Використовую свою сторінку у FB для спілкування. Щодня з області маємо по три-чотири делегації. Підключаються і народні депутати, які звертають увагу на ті чи інші правопорушення через звернення.
Я тісно співпрацюю із слідчим управління і стежу, щоби справи були доведені до кінця. Наразі слідче управління завантажене, як ніколи.
Тут все настільки занедбане, що розгрібати доведеться ще нашим внукам. Хабарництво, корупція, рейдерські захоплення — це всюди, особливо в земельній сфері. Сьогодні земля та агропромисловий сектор — це найбільш ласий шматок[1].

  •  

Тема корупції, рейдерства і хабарництва в аграрній сфері безкінечна. Це почалося ще років 20 назад, коли Кучма видав указ, і почали розпайовувати землі. Побільшало таких випадків тоді, коли підвищилися ціни на зерно і на землю, і всі зрозуміли, що агропромисловий бізнес справді прибутковий.
Сьогодні, як і раніше, дуже багато кримінальних справ. У першу чергу, вони стосуються неефективного або нецільового використання державної власності[1].

  •  

Потрібна політична воля вищого керівництва і депутатів. Передусім, депутатів.
Що вони можуть зробити, щоб не було корупції в державному земельному секторі? Змінити законодавство — спростити до мінімуму ведення бізнесу. Скасувати більшу частину нікому не потрібних ліцензій, довідок та сертифікатів.
Треба забрати з цього процесу прокуреного і пропитого чиновника, який ніколи не зміниться, бо він працює в корупційній системі і діє за правилами системи.
Цю роботу повинен робити комп'ютер чи термінал. А цих нероб, які роками пили кров в населення і бізнесу, викинути з кабінетів і змусити жити на мінімальну зарплату чи пенсію. Іншого виходу нема[1].

  •  

Треба також внести зміни до Земельного кодексу чи Податкового кодексу. Умовно кажучи, можна брати по 5% від нормативної грошової оцінки землі, державної власності. У кого б вона не була — будь ласка, заплати в місцеву раду або в бюджет. 10 млн гектарів землі за мінімальною ставкою 5% — це 10 млрд грн.
Землю державної власності також можна передати в Пенсійний фонд, який може на аукціонах вирішувати, кому ці землі здавати в оренду. Так ми можемо покрити третину чи четверту частину загальної суми дефіциту Пенсійного фонду[1].

  •  

Депутатам не треба говорити, що є корупція. Корупція є у всіх країнах. У Китаї за останні кілька років розстріляли близько 12 тис людей за корупцію, проте корупціонерів не поменшало. Корупція як явище виникла сотні років тому. Корупція в Україні — це клас, який живе за своїми законами і правилами.
Що треба зробити? Змінити законодавство, бо воно стимулює корупцію[1].

  •  

Підтверджуються факти зловживань у ДПЗКУ: купівля в самих себе, купівля за вищими від ринку цінами, продажі за нижчими цінами, продаж зерна без погодження або неправомочні рішення керівництва ДПЗКУ щодо зміни пунктів договорів з китайськими контрагентами. Все це — за останні кілька місяців[1].

  •  

Лише продати. Протягом останніх десяти років, крім збитків і «дерибану», ми там нічого не бачимо. Треба продати інвестору з хорошою інвестиційною програмою. На конкурсній основі чи не на конкурсній, головне — за прийнятною ціною.
Кому продати — теж важливо. У нас насправді три біди: війна, корупція та агрохолдинги. Агрохолдинги — це викривлена система господарювання. Ніде в світі їх нема. Вони — причина безробіття в селах, знищених доріг і мостів. У селах, де вони присутні, соціальна інфраструктура — «нульова».
Набрали кредитів під гарантії держави, а зараз сиплються, адже проконтролювати таку велику машину нелегко. Коли вони були біля корита і користувалися державними програмами та пільговим оподаткуванням, вони непогано себе почували. Коли ж їх потроху почали відсувати від корита, вони почали падати.
Сьогодні агрохолдинги на плаву, а завтра вони розсиплються. Державні підприємства треба віддавати в руки стратегічним інвесторам[1]. — Що робити з державними підприємствами.

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg