Адрієнн Річ
Адрієн Річ | |
У 1980 році | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Адрієнн Сесіль Річ (англ. Adrienne Cecile Rich; 16 травня 1929, Балтімор — 27 березня 2012, Санта-Крус (Каліфорнія), США) — американська поетеса, публіцистка, представниця другої хвилі фемінізму, відкрита лесбійка. Її називали «однією з найбільш читаних і впливових поеток другої половини 20 століття».
Цитати
[ред.]Я занурюся |
У 1970-х роках ми заново відкривали для себе жінок, чиє життя було викинуто з історії або спотворено, як-от Сьюзен Ентоні, Гаррієт Табмен, Емілі Дікінсон, Марі Кюрі, Іда Б. Веллс-Барнетт, Ганна Сенеш, Етель Розенберг.[7] |
|||||
— «Мистецтво можливого» (2001) |
Про Адрієн Річ
[ред.]Її дебютна поетична книжка називалася «Змінити світ». ЇЇ так часто нині звуть Патріархом поезії другої хвилі фемінізму, що й іронії в тому називанні не видно вже. З дебютної книжки найвідоміший вірш: «коли світ не залишає місця / бути тими, ким бути ми мріяли». Звернули б, може, увагу не на «місце», а на «мрію». За двадцять років з’явилася книжка з назвою «Воля до змін». І ні, досі не чують різниці між волею змінюватися й прагненням міняти світ[6]. — З есею «Адрієн Річ»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
— Ганна Улюра |
Найвідоміший вірш Річ — «Занурення в рештки корабля». Спочатку я прочитаю книжку міфів, потім озброюся ножем і незручним костюмом аквалангіста, схожим на бронежилет, знайду сходи («сходи завжди там», вони є в кожному (!) її вірші — занурення почалося[3]. — З есею «Адрієн Річ» |
|||||
— Ганна Улюра |
Складно знайти двох таких глибоких і несхожих авторок, як Річ-науковиця й Річ-поетка. Де одна має всі відповіді, інша боїться навіть питати. Перша протестує, вийшовши на інтелектуальне поле з гучними лозунгами. Друга протестує нерозбірливим нажаханим шепотом, що їй самій здається криком. Перша – «інституція». Друга – «зближення»[6]. — З есею «Адрієн Річ» |
|||||
— Ганна Улюра |
Ця жінка, справедливо відома своїм політичним активізмом, найменш політична з усіх поетес своєї генерації[3]. — З есею «Адрієн Річ» |
|||||
— Ганна Улюра |
1973 року виходить книжка Річ, після якої всі її твори читають як естетизовані маніфестації, як політичні й громадянські висловлювання. (…) Звалась вона «Занурення у трощу», написана про війну у В'єтнамі як про спадщину (а подія ж іще тривала!), котра формуватиме нову генерацію американців. От відтоді Річ і стала політичною поеткою[3]. — З есею «Адрієн Річ» |
|||||
— Ганна Улюра |
Примітки
[ред.]Джерела
[ред.]- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5