Тиша приходить гучно, мов скеля,
Що йде до пророка.
Мов гора, перед якою завмирають вживу.
Мов гора, з якої сміються в якомусь убогому анекдоті[4]. — З вірша «[воєнна тиша]»
Тиша приходить старомодним пісенним
Ритмом серед нечутної січі стріли,
Серед нечутного й звичного свисту кулі[4]. — З вірша «[воєнна тиша]»
— Ярина Чорногуз
Тиша приходить гучно, мов велетка,
Важкі її кроки в пустелі висохлих риб,
що стали зміями й ящурами[4]. — З вірша «[воєнна тиша]»
— Ярина Чорногуз
Тиша приходить гучно, ніби кількасотлітня
Безперервна війна.
Що складається з вічності кодових голосів
У вічності рацій й шнурів,
Кожен ледь чутний голос хочеться
прирівняти до кулі дрібного калібру,
а потім згадуєш про дві смерті[4]. — З вірша «[воєнна тиша]»