Сквот32
«Сквот32» (робочі назви «Стіна» та «Фіксація пріоритетів») — український фільм 2019 року, молодіжна романтична драма режисера Саші Лідаговського.
Цитати про фільм
[ред.]Основна ідея фільму – пошук зв'язку між минулим і сьогоденням, показати шлях не руйнування, а перебудови і створення чогось нового, дати відчути свободу робити те, про що ти мрієш, а не жити нав'язаним соціумом життям. "Сквот32" продемонструє глядачеві продукт від справжніх професіоналів і фанатів своєї справи[1]. |
|||||
| — Андрій Єрмак, продюсер стрічки |
На відміну від колеґ по цеху, які прагнуть відтворити «правду» українського постсовєтського життя, творці цього фільму створюють власний світ, власну дійсність і власну художню правду. Це уявний світ українського міста кінця 2010-х років, що деколонізується[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Всі російськомовні персонажі – чужі тіла в світі молодіжної культури Києва. Автори фільму, вочевидь, постаралися написати діялоги розмовною мовою, яка вражає дотепністю і природністю. Її хочеться імітувати, на відміну від суржика, вона звучить модно й престижно[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Українська мова у вустах стильних героїв фільму – а це фотографи, співаки, художники, брейк-танцюристи – асоціюється з модерним, міським, престижним і класним. Молодіжна громада сквоту – це своєрідна мікромодель громадянського суспільства здеколонізованої України, модель політичного, на відміну від етнічного громадянства. Тут всі – українці: молоді і трохи старші, жінки й чоловіки, білі і навіть афро-українці, бо всіх єднає українська мова, культура й ідентичність[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Мова колонізованого й мова колонізатора у «Сквоті 32» міняються традиційними для імперії ролями: українська набуває символічного капіталу, в той час як російська його втрачає, українська стає загальноприйнятною мовою для всіх, а російська зазнає марґіналізації[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Авторам «Сквоту 32» байдуже, що світ, який вони створюють на екрані, лише умовно реальний. Без сумніву, в Україні існують анклави молодіжного середовища, члени якого свідомо плекають культурну й ідентифікаційну свободу від московських впливів. Але ці епізоди української дійсности досі мало цікавили фільмарів і не знаходили собі висвітлення на екранах кінотеатрів[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
«Сквот 32» чи не вперше ставить молодіжну культуру незросійщеного міста сучасної України на передній план, перетворюючи епізодичну дійсність на загальнонаціональну. Він не лише святкує, але й моделює її для реального життя. Створена на екрані, художня дійсність стає фактом глядацької свідомости, допомагає йому уявити сучасне місто України вільним і деколонізованим[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Незважаючи на недоліки чи недотягнення, «Сквот-32» демонструє, як кінематограф може повертати колонізованим украдений голос, давати їм змогу самим говорити за себе своєю ж мовою[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Примітки
[ред.]
