Лу́кас Подо́льскі (нім.Lukas Podolski, пол.Łukasz Podolski, нар. 4 червня 1985, Ґлівіце, Польща) — німецький футболіст польського походження, нападник національної збірної.
У мене в грудях б'ються два серця — польське та німецьке. Я щасливий відчувати себе поляком і німцем одночасно.[1]
У футболі разом зі збірною Німеччини я отримав найрадісніші миті життя. А поза футболом найбільше задоволення мені приносять подорожі, в яких я відкриваю для себе нові міста і країни.[1]
Ліву ногу я явно отримав в подарунок від Бога! І вона мене ніколи не підводила.[1]
Шлях від дворічного польського хлопчика, який прибув до Німеччини не маючи нічого, крім футбольного м'яча в руках, до чемпіона світу - це щось, що я не міг би собі уявити навіть у найсміливіших мріях.[1]
Коли ми тільки приїхали з Польщі, у нас не було нічого, крім ліжка для сну і кухні для приготування їжі. Батько і мати постійно працювали. Це була справжня щоденна битва за життя.[1]
Дитина повинна починати грати на вулиці, грати кожен день, так, як їй подобається. Тільки тоді вона зможе розкрити щось своє. Тому що якщо дитина вже в п'ять років приходить в академію якогось клубу, то з першого ж дня починається: "Біжи туди, їж це, пий оце ..."[1]
У кожної дитини, будь то хлопчик чи дівчинка, повинна бути можливість жити в гідних умовах і, природно, грати в футбол.[1]
Футбол — це як шахи, тільки без гральних кубиків.[2]
Уже в 18 років, почавши грати за "Кельн", я опинився під величезним тиском, тому що всі говорили: "Ах, Подольські! Це наш новий герой!" Часом це напружувало.[1]
"Кельн" - мій будинок, і я мрію коли-небудь ще раз надіти футболку "Кельна", а вже після цього повісити бутси на цвях.[1]
В Англії люди, як ніде в іншому місці, поважають футболістів, тому тут у тебе є право на помилку.[1]
У мене були й інші пропозиції, але я вибрав "Арсенал" не в останню чергу через його тренера. "Арсенал" - клуб з великою історією, прекрасним стадіоном і приголомшливими уболівальниками.[1]
Я насолоджувався кожною хвилиною, проведеної в "Арсеналі", і сподіваюся, що залишив слід якщо не в історії клубу, то в пам'яті уболівальників.[1]
На жаль, у футболі не завжди вдається вибирати ту команду, в якій ти дійсно хочеш грати.[1]
Поки я отримую задоволення від гри, я буду продовжувати грати в футбол.[1]
Коли тобі вже за 30, немає сенсу чекати "свого шансу". Якщо ти хочеш грати - треба шукати команду, де ти зможеш грати, а не сидіти на трибунах.[1]
Коли я виходжу на поле, то забуваю про все на світі і повністю віддаюся грі.[1]
Футбол для мене не тільки робота, а й найкращий відпочинок. Я краще вийду поганяти м'яч у дворі, ніж піду в ресторан або ще кудись.[1]
Як стати чемпіоном світу? Дуже просто: треба сконцентруватися і виграти сім матчів.[1]
У футболі ти постійно перебуваєш під тиском і не можеш ні на хвилину розслабитися.[1]
Якщо ти зіграв 90 хвилин і провів добре 10 з них, але почнеш розповідати, які класні 10 хвилин ти видав, то будеш виглядати смішно. Тебе будуть оцінювати по тому, як ти зіграв всі 90 хвилин.[1]
_(cropped).jpg)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
