Homo Deus. Людина божественна. За лаштунками майбутнього

«Homo Deus. Людина божественна: За лаштунками майбутнього»  — книга Ювала Ноя Харарі, вперше видана на івриті 2015 року.

Цитати

Люди зазвичай бояться змін через страх перед незвіданим. Однак єдина вічна істина історії полягає в тому, що все змінюється.

Протягом усіх епох, хоч ви вірус чи динозавр; розвиток відбувався за незмінними принципами природного відбору. Крім того, хоч яких дивних і потворних форм набувало життя, воно залишалося в рамках органічного світу — і кактус, і кит складалися з органічних речовин. Нині людство готується до заміни природного відбору розумним задумом і поширення життя з органічного світу в неорганічний.

Становлення сучасного суспільства й промисловості принесло нову революцію в стосунках між людьми й тваринами. Під час Аграрної революції людство відібрало мову в тварин і рослин та перетворило ґранд-оперу анімістів на діалог між людиною й богами. Під час Наукової революції люди змусили замовкнути і богів. Світ став шоу однієї людини. Людство самотньо стояло на порожній сцені, розмовляючи само з собою, не вступаючи ні з ким у перемовини й накопичуючи величезну владу без будь-яких зобов’язань.

У той час як Аграрна революція привела до виникнення теїстичних релігій, Наукова революція породила гуманістичні релігії, в яких люди заміняють богів. Тоді як теїсти поклоняються theos («бог», із грецької мови), гуманісти поклоняються людині. Базова ідея гуманістичних релігій, таких як лібералізм, комунізм і нацизм, полягає в тому, що Homo sapiens має певну унікальну й священну сутність, яка є джерелом усіх смислів і обґрунтувань у Всесвіті. Усе, що відбувається в космосі, поділяється на добро і зло відповідно до його впливу на Homo sapiens.

Душа — це вигадка, яку одні люди приймають, інші заперечують. На противагу їй потік свідомості — конкретна реальність, яку бачимо кожної миті. Це справжня річ у світі. Ви абсолютно впевнені в її існуванні. Навіть коли нас охоплюють сумніви й ми запитуємо себе: «Чи справді існує суб'єктивне сприйняття?», — можемо бути певні, що переживаємо брак твердої переконаності.

Найкращі вчені також дуже далекі від розшифрування загадки мислення і свідомості. Однією з чудових сторін науки є те, що, коли вчені чогось не знають, вони випробовують різного типу теорії й асоціації, однак зрештою змушені просто визнати своє невігластво.

Жодне з наукових досягнень не змогло подолати цю сумнозвісну «задачу інших умів». Найкращий тест, який досі зуміли розробити вчені, називається «тестом Тюрінга», однак з його допомогою можна перевірити лише суспільні норми. Згідно з тестом Тюрінга, щоб визначити, чи має комп'ютер інтелект, треба спілкуватися одночасно з комп'ютером і з реальною людиною, не знаючи, хто є хто. Можна ставити будь-які запитання, грати в ігри, сперечатися і навіть фліртувати з ними. Присвятіть цьому стільки часу, скільки бажаєте. Потім треба визначити, хто є комп'ютером, а хто — людиною. Якщо за результатами тесту неможливо однозначно ідентифікувати людину і комп’ютер, вважається, що комп’ютер пройшов тест Тюрінга і до нього слід ставитися так, наче він дійсно має розум. Однак насправді це не доказ. Визнання існування іншого розуму, по суті, просто суспільна чи юридична домовленість.    Британський математик Алан Тюрінг, який розробив цей тест у 1950 році, — один із «батьків» комп'ютерної епохи. Тюрінг був геєм, до того ж у час, коли гомосексуалізм у Британії перебував під забороною. У 1952 році його звинуватили в гомосексуальному контакті і примусово зробили хімічну кастрацію. Через два роки він покінчив життя самогубством. Тест Тюрінга — насправді повторення тесту, який мав проходити кожен ґей у Британії 1950-х років для з’ясування, чи може він вважатися чесною людиною. Тюрінг знав із власного досвіду, що не мало значення, хто ти є насправді, — головне, що інші думають про тебе. Згідно з теорією Тюрінга, у майбутньому комп’ютери будуть подібні до ґеїв у 1950-х. Не важливо, комп'ютери матимуть свідомість чи ні. Головне лише те, що люди думатимуть про це.

Однак, хоча наші предки з кам’яної доби чудово вміли виготовляти знаряддя й мали гостріший розум і тонші почуття, двадцять тисяч років тому людство було значно слабшим, аніж сьогодні. За ці двадцять тисяч років людство перейшло від полювання на мамонтів зі списами з кам’яними наконечниками до дослідження Сонячної системи на космічних кораблях не завдяки еволюції досконаліших рук чи більшого мозку (наші мізки нині начебто навіть менші). Навпаки, вирішальним чинником завоювання світу була наша здатність об’єднувати разом багатьох людей. Сучасні люди домінують на планеті не завдяки тому, що окрема людина значно розумніша й спритніша, ніж окремий шимпанзе чи вовк, а тому, що Homo sapiens — єдиний вид на планеті, здатний гнучко співпрацювати у великих масштабах.

Можна впевнено казати, що лише Ното sapiens можуть співпрацювати дуже гнучко з незліченною кількістю сторонніх. Ця специфічна здатність, а не вічна душа чи якась унікальна свідомість, пояснює наше панування на планеті Земля.

Більшість людей вважають, що реальність буває об'єктивна чи суб'єктивна, і третього не дано. Тож, коли вони заспокоюють себе, що щось не є просто їхніми власними відчуттями, вони приходять до висновку, що це має бути об'єктивним. Якщо велика кількість людей вірить у Бога; якщо гроші крутять усім світом; і якщо націоналізм починає війни й будує імперії, — тоді ці речі не є просто моїми суб'єктивними віруваннями. Бог, гроші й нації повинні, таким чином, бути об'єктивними реальностями.    Однак існує й третій рівень реальності: міжсуб'єктний. Міжсуб'єктні сутності залежать від комунікації між багатьма людьми, а не від вірувань і почуттів окремих індивідів. Багато найважливіших чинників в історії є міжсуб'єктними. Наприклад, гроші не мають об'єктивної цінності. Ви не можете з’їсти, випити чи одягти доларову банкноту. Однак, оскільки мільярди людей вірять у їхню цінність, ви можете використовувати їх для купівлі їжі, напоїв і одягу.

Відносно легко сприйняти, що гроші є міжсуб’єктною реальністю. Більшість людей також з готовністю сприймають, що стародавні грецькі боги, ворожі імперії і цінності чужих культур існують лише в уяві. Однак ми не хочемо визнавати, що наш Бог, наша нація чи наші цінності є простими фікціями, бо це ті речі, які надають сенсу нашому життю. Ми хочемо вірити, що наше життя має якийсь об’єктивний сенс і наша відданість важлива для чогось поза оповідями в нашій голові. Однак насправді життя більшості людей має сенс лише в рамках оповідей, які вони розповідають одне одному.    Сенс створюється, коли багато людей переплітаються між собою в загальну мережу оповідей. Чому якась конкретна дія — вінчання у церкві, піст у Рамадан чи голосування у день виборів — має для мене сенс? Бо мої батьки теж уважають це сповненим змісту, як і мої брати, мої сусіди, люди в сусідніх містах і навіть мешканці віддалених країн. А чому всі ці люди вважають, що це має сенс? Бо їхні друзі й сусіди також поділяють ці погляди. Люди постійно підтримують вірування одне одного в нескінченному циклі. Кожен виток взаємного підтвердження ще більше зміцнює мережу смислів, допоки у вас не залишиться іншого вибору, як вірити у те, у що вірять всі інші.    Однак протягом десятиліть і століть мережа смислів руйнується, і на її місці сплітається нова мережа. Вивчати історію — означає спостерігати за розширенням і руйнуванням цих мереж, а також розуміти, що те, що здавалося людям однієї епохи найважливішим у житті, стає зовсім марним для їхніх нащадків.

Можливо, одного дня прорив у нейробіології дасть нам змогу пояснити комунізм і хрестові походи суто біохімічними термінами. Однак ми ще дуже далеко перебуваємо від того часу. Протягом XXI століття межа між історією й біологією, радше за все, буде розмита не тому, що ми віднайдемо біологічне пояснення історичних подій, а радше тому, що ідеологічні вигадки перепишуть ланцюжки ДНК; політичні та економічні інтереси змінять клімат; а географія гір і річок поступиться місцем кіберпросторові. Оскільки людські вигадки перетворюються на генетичні й електронні коди, міжсуб'єктна реальність проковтне реальність об'єктивну, і біологія об’єднається з історією. Саме тому у XXI столітті вигадка може стати найпотужнішою силою на Землі, перевершуючи навіть астероїди, що збилися зі свого шляху, та природний відбір. Тому, якщо хочемо зрозуміти своє майбутнє, зламати геноми й оперувати великими числами навряд чи цього буде достатньо. Ми також маємо розшифрувати вигадки, що несуть сенс світові.

Що станеться із суспільством, політикою й щоденним життям, коли позбавлені свідомості, однак високоінтелектуальні алгоритми знатимуть нас краще, ніж ми знаємо самі себе?

Джерело

• Ювал Ной Харарі. Homo Deus. Людина божественна. За лаштунками майбутнього; Пер. : Олександр Дем'янчук. — К.: BookChef, 2018. — 512 с. — ISBN 978-617-7559-40-4