Андропов Юрій Володимирович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Юрій Андропов)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Андропов
RIAN archive 101740 Yury Andropov, Chairman of KGB.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Володи́мирович Андро́пов (рос. Юрий Владимирович Андропов; 1914–1984) — радянський партійний і державний діяч.

Цитати[ред.]

  •  

Можна відібрати свободу, тільки потрібно спочатку дати ковбасу.

 

Можно отнять свободу, только нужно сначала дать колбасу.[1]

  •  

Якщо говорити відверто, ми ще досі не вивчили належною мірою суспільство, в якому живемо та працюємо. — Промова на пленумі ЦК КПРС 15 червня 1983 року.

 

Если говорить откровенно, мы еще до сих пор не изучили в должной мере общество, в котором живем и трудимся.[2]

  •  

Суворий порядок капіталовкладень не вимагає, а віддачу дає більшу. — Промова на Московському машинобудівному заводі в січні 1983 року.

 

Строгий порядок капиталовложений не требует, а отдачу даёт большую.[2]

  •  

Часом у політиці блеф допустимий, але це заняття не для глав держав. На цьому рівні потрібно бути, а не здаватися.

 

Порой в политике блеф допустим, но это занятие не для глав государств. На этом уровне нужно быть, а не казаться.[3]

  •  

Приїжджайте до нас [на Луб'янку в КДБ] посадимо вас… напоїмо чаєм.

 

Приезжайте к нам [на Лубянку в КГБ] посадим вас… напоим чаем.[3]

Про Андропова[ред.]

  •  

Андропов справляв враження прихильника реформ… у нього знаходилися утішні слова для реформаторів… Він був, безсумнівно, людиною вихованою і міг привернути до себе… але я незмінно відчував у ньому щось холодне і непроникне. Здавалося, що його очі змінювали забарвлення, було в цих очах крижане полум'я, приховане за скельцями окулярів. Ніколи не забуду останню зустріч з цією страшною людиною. Вона трапилася в останній день нашої революції… посеред вулиці нас затримали агенти КДБ і доставили в радянське посольство. Зустрів нас [Копачі з дружиною] Андропов щирий, привітний, наче ми прохані, дорогі гості… запросив нас до столу «на чашку чаю» і, посміхаючись, сказав, що Янош Кадар формує новий уряд, і що він дуже хотів бачити в ньому полковника Копачі. Я повірив радянському послу. «Час тривожний — сказав він. — Якщо хочете, ми надамо вам машину, і ви будете доставлені до глави нового угорського уряду». Я погодився. До під'їзду була подана бронемашина. Я на все життя запам'ятав, ніколи не забуду Андропова в останню хвилину нашої останньої зустрічі, він стояв на верхній площадці сходів, посміхався мені, махав на прощання рукою… Радянська бронемашина доставила мене просто до в'язниці, з якої я вийшов за амністією через 7 років, у 1963.[4]Зі спогадів полковника і шефа Будапештської поліції.

  — Шандор Копачі
  •  

Розум і холоднокровність — ось що відрізняло Андропова, людину, яка, безумовно, була вищою інстанцією, що виносила рішення, кого саме і скільки має бути страчено. Я впевнений, що йому була дана абсолютна влада розправлятися з революціонерами. Так що царство терору в Угорщині було царством терору Юрія Андропова. Воно пов'язане з його ім'ям навіки…[4]Зі спогадів Георга Хелтеї, заступника міністра закордонних справ в уряді Імре Надя.

  — Георг Хелтеї

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg