Кожна гарна мова, та моя виняткова:
Наче вітер крилата, промінна, веселкова …
Заговорить недуги, пам'ять світ воскрешає
І нема вже байдужих, безсердечних немає. — «Рідна мова»[1]
Нас без мови – немає! Бог душі не впізнає! — «Рідна мова»[1]
Життя – це щастя, ціле диво,
Бо хто кохав хоча б разок,
Хто потонув в очах кохання,
Той справді побував в раю.[1]
День згаса, мов роса на щоці…
Я – дитя у вселенській руці.[1]
Живи – щоб мою виправдати смерть.
Живи – пройдеш крізь стіни й мурів твердь.
Живи! Віддав я душу для життя.
Живи, щоб злу не було вороття.[1]
Дай Бог себе не відректися,
В собі, щоб свого домогтися.[1]
Поклавши руку на біль у серці,
Молюся: Господи, на люд свій подивись!
Бо зникла гордість, зів'яла чесність,
І всяка впевненість поділася кудись… — «Молитва»[2]
О, поверни нам свій дар, ту пам'ять,
Що робить з нас живих, розсудливих людей,
Щоб шанували свій рід і матір,
Що завжди вчила нас співать простих пісень. — «Молитва»[2]
Стаття у Вікіпедії