Хосе́ Рау́ль Капабла́нка і Ґраупе́ра (ісп. José Raúl Capablanca y Graupera; 1888–1942) — кубинський шахіст, дипломат. Чемпіон світу з шахів у 1921–1927 роках.
Викладаючи свої погляди, я намагався говорити тільки правду, ризикуючи інколи здатися надто гонористим для тих, хто особисто знає мене мало. Гонор я вважаю нерозумним явищем, але ще більш нерозумним вважаю скромність, яка марно намагається приховати те, що саме виривається назовні.[1]
— у передмові до своєї книги
90 відсотків варіантів, викладених у книгах, не дуже багато означають. Багато з цих варіантів помилкові, багато виходять з таких оцінок і передумов, котрі я вважаю неправильними. Дайте спокій вашим дебютам і виділяйте час для вивчення ендшпілю — це дасть вам більшу користь.[2]
— відповідь на питання про обізнаність зі сучасними дебютами
Коли сідаєш за партію, треба думати тільки про позицію, а не про супротивника. Чи ми розглядаємо шахи як науку, чи мистецтво, чи спорт, однаково психологія жодним чином їх не стосується і лише стоїть на шляху до справжніх шахів.[3]
Сонце — то життя; коли бачимо його, ми щасливі, коли ж його ховають хмари, туга поселяється в нашому серці.[4]
Люблю шахи насамперед тому, що це заняття благородне. Шахи на відміну від дипломатії не визнають таємних ходів, у них — все на шахівниці, це царство логіки, справжньої, хорошої логіки. (1937)[5]
Більшість шахістів не любить програвати й уважає поразку чимось ганебним. Це помилковий погляд. Ті, хто хочуть удосконалюватися, мають дивитися на свої поразки, як на уроки, й учитися з них, — чого уникати в майбутньому.[6]
Питання: Хто, крім Ейве та Алехіна, може претендувати на звання чемпіона світу? Капабланка: Ласкер, я і Ботвинник. Ласкер має моральне право, я маю моральне та формальне право, а грати буде Ботвинник, бо його підтримує величезна радянська шахова організація. Але Ботвинник молодий і може почекати рік-два. Я ж повинен грати, можливо, швидше.[7]
Перевага на одного пішака між гравцями рівного класу часто означає перемогу в партії.[8]
У шаховій партії логіка та уява мусять іти разом, доповнюючи одне одного.[8]
Я вважаю, що шахи варто би було включити до шкільних програм у всіх країнах. У віці десяти років школярі повинні починати навчання за програмою, яка б ураховувала їх вік.[9]
— «Останні шахові лекції» (1941)
Основний принцип середини гри — координування дій фігур, і якраз у цьому більшість шахістів виявляє слабкість. Багато хто намагається атакувати, коли фігури розкидані по всій дошці без жодного узгодження їх дій, а врешті-решт з подивом шукає, у чому була помилка[10].
Пряма і енергійна атака на короля успішна тоді, коли у ній беруть участь усі фігури. Опір треба подолати, чого б то не коштувало. Атаку не можна перервати, оскільки відступ зазвичай веде до поразки[10].
Його партії ясні, логічні і сильні. У них нема нічого прихованого, штучного чи вимученого… Глибина гри Капабланки — глибина математика, а не поета. Він має душу римлянина, а не грека.[11]
Ви знаєте, його доля мені дуже нагадує долю Бонапарта… Ось, подивіться самі. Обоє народилися на островах. Один на Корсиці, інший — на Кубі. У 12-річному віці обоє перейшли на континент і обоє почали своє життя блискучими перемогами…[15]
— із жартівливого діалогу в газеті «Вечерняя Москва» (1935)
З його смертю ми втратили найвеличнішого шахового генія, рівня якому ми ніколи не побачимо.[16]
↑Капабланка Х. Р. Учебник шахматной игры. Моя шахматная карьера: Пер. с англ. Д. М. Горфинкеля и А. А. Смирнова и перевод с немецкого В. И. Мурахвери./Под спец. ред. Л. Я. Абрамова; Сост. Ф. М. Малкин. — Москва: Физкультура и спорт, 1983. — С. 10
Панов В. Н. Капабланка. — Москва: Физкультура и спорт, 1970. — 272 с.
Шахматы: Энциклопедический словарь/ Гл. ред. А. Е. Карпов. — Москва: Советская энциклопедия, 1990. — 621 с.
Линдер И. М. Хосе Рауль Капабланка: жизнь и игра / Исаак Линдер, Владимир Линдер. — Москва: Астрель: АСТ, 2005. — 287 с. (Энциклопедия шахматного Олимпа) ISBN 5-17-028703-8ISBN 5-271-11102-4
Сизоненко А. И. Капабланка. Встречи с Россией. — Москва: Знание, 1988. — 144 с.
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
