Перейти до вмісту

Франсуаза Дольто

Матеріал з Вікіцитат
Франсуаза Дольто
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Франсуа́за Дольто́ (фр. Françoise Dolto; фр.: [dɔl'to] ; 1908—1988) — французька педіатриня і психоаналітик.

Цитати

[ред.]
  •  

Нормальне розлучення краще за поганий шлюб.[1]

  •  

Подружжя — це не пристрасть, це зовсім інше.[2]

  •  

У сім'ї діти й собаки завжди знають усе, особливо те, про що не говорять.[3]

  •  

В інтересах дітей, щоб батьки існували як пара в лоні сім'ї, а не розігрували із себе жертв.[3]

  •  

Бути дорослим — це мати виключні права на іншого дорослого; для дитини це створює ту модель поведінки, в якій вона в сім'ї — учень: вона виховується у цієї пари, але жодним чином не має претендувати на місце дорослого, навіть якщо він відсутній у сім'ї.[3]

  •  

Залежність від батьків, що навіюється дітям як чеснота покори батькам, є вираженням нічим не регульованої батьківської влади.[4]

  •  

Поважати дитину — означає запропонувати їй модель поведінки й надати можливість не слідувати їй. У неї немає іншого виходу у формуванні себе, крім заперечення, і вона каже «ні».[4]

  •  

Система освіти не вчить ні любові, ні поваги до іншого, ні самоповаги.[4]

  •  

Про дитину говорять багато, але з нею не говорять.[5]

  •  

Дитина — наш посередник у стосунках із реальністю.[5]

  •  

Дитина — це ахіллесова п'ята дорослого: можливо, навіть той, хто на перший погляд здається найсильнішим, боїться цієї правдивої істоти, яка здатна його обеззброїти.[5]

  •  

Саме дитина має доступ до того, що має найбільшу цінність у світі, але оскільки вона мала і фізично слабка, ми нав'язуємо їй нашу волю, яку сильні завжди нав'язують слабким.[5]

  •  

Підлітковий вік — це період, коли людина переживає друге народження.[6]

  •  

Ризик першого любовного досвіду розцінюється як вмирання дитинства.[6]

  •  

Намагаючись зрозуміти незахищеність, вразливість підлітка, уявімо собі раків і лангустів, які змінюють панцир: вони ховаються в ущелини скель на час, необхідний для утворення нового панцира, що зможе їх захистити. Але якщо в цей момент, коли вони такі вразливі, на них хтось нападає і ранить їх, рана ця збережеться назавжди і панцир лише приховає шрами, але не загоїть рани.[6]

  •  

Ми беремо участь у житті, не так уже й багато про нього насправді знаючи, і ми нічого не знаємо про те, що таке смерть.[7]

  •  

Постаріти завчасно — найпоширеніше явище на світі.[8]

  •  

Страх смерті — це, по суті, страх життя.[9]

  •  

Ризик померти — складова життя: інакше, якщо ми не маємо можливості розпоряджатися ним на власний розсуд, зокрема й покласти йому край, воно належить іншим.[9]

  •  

Головне завжди замовчують і приховують. Суспільство відгороджується від дійсності за допомогою заспокійливих образів. Сказати правду — все одно, що зробити революцію.[10]

  •  

Де немає дитинства, немає і зрілості.[11]

  •  

Бажання — це раптовий спалах, пов'язаний із нетерплячим очікуванням задоволення.[12]

  •  

Люди мають право на хворобу. Хвороба — це спосіб висловити щось. Коли людина не може висловити це словами, почуттями, тоді бере слово хвороба.[13]

  •  

Думка про самогубство — це робота уяви, бажання вчинити його насправді — це хвороба. Межа між тим і іншим вельми умовна.[14]

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]
  • Под знаком Ψ: Афоризмы известных психологов / К. В. Ягнюк. — Москва: Когито-Центр, 2016. — 143 с.