Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо (англ. Factfulness: Ten Reasons We're Wrong About the World - and Why Things Are Better Than You Think)  – книга Ганса Роcлінга, шведського лікаря-академіка, професора Каролінського інституту, співзасновника та голови Фонду Гапмайндер (Gapminder).

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Б[ред.]

  •  

Більшість людей живе у країнах не з низьким рівнем доходу і не з високим. Ідеться про країни із середнім рівнем доходу. Цієї категорії взагалі не існує в розділеному світосприйнятті, але насправді вона є. І там мешкає 75% усього людства. Так, на місці так званого розриву. Тобто якщо сказати інакше, ніякого розриву не існує[1].

В[ред.]

  •  

Вважати будь-яку класифікацію хибною дуже корисно. Ось п’ять потужних способів поставити під сумнів вашу улюблену класифікацію чи категорію: шукайте різницю всередині групи і щось схоже поза групою; остерігайтеся «більшості»; будьте обережні з винятковими прикладами; припустіть, що ви не «нормальний»; остерігайтеся переносити узагальнення з однієї групи на іншу[2].

Ж[ред.]

  •  

Жодна людина не має достатнього розумового потенціалу, щоб сприйняти всю інформацію, що є у світі. Питання полягає в тому, яку частину цих даних ми обробляємо і як її обираємо. А яку частину ігноруємо[1]?

З[ред.]

  •  

Зараз так легко довідуватися про все погане, що стається у світі. Набагато важче дізнаватися про хороші явища: мільярди покращень і вдосконалень, про які ніде не повідомляють. Зрозумійте мене правильно: я не кажу про звичайні позитивні новини, які могли б збалансувати негатив. Я говорю про фундаментальні вдосконалення, які змінюють світ, але вони надто повільні, надто фрагментарні або надто малі, щоб стати новиною[1].

І[ред.]

  •  

Інстинкт розриву примушує нас вигадувати розподіл там, де насправді є плавний перехід, різноманіття, бачити різницю там, де є взаємопроникнення і схожість, відчувати конфлікт там, де насправді є згода[1].

  •  

Інстинкт розриву розділяє світ на «нас» і «їх», а інстинкт узагальнення примушує «нас» думати про «них» наче про однакову масу однакових людей[2].

  •  

Інформація, яка сприйматиметься й оброблятиметься насамперед, – це історії, які звучать найдраматичніше. Уявіть, що в нас є щит, такий собі фільтр уваги, між світом і мозком. Цей фільтр уваги захищає від шумів світу: без нього нас постійно бомбардуватиме така кількість інформації, що ми будемо паралізовані від перевантаження[1].

К[ред.]

  •  

Коли певне проблематичне узагальнення стає відомим великій групі людей, його називають стереотипом. Найчастіше люди говорять про расові та гендерні стереотипи. Йдеться про багато важливих проблем, але це не єдине, що викликає помилкове узагальнення. Помилкове узагальнення — розумовий блокатор для будь-якого виду сприйняття і розуміння[2].

Л[ред.]

  •  

Люди постійно інтуїтивно звертаються до свого бачення, коли замислюються, думають, здогадуються про щось або щось вивчають про світ. Отже, якщо уявлення про світ викривлене, то і всі здогадки будуть систематично неправильними. Але причиною такого задраматизованого світогляду є не просто застарілість інформації[1].

  •  

Люди схильні до двоїчного мислення, базової потреби розділяти все на дві ледве не протилежні групи, між якими – порожнеча. Ми обожнюємо дихотомію. Добро проти зла. Герої проти злодіїв. Моя країна проти решти. Розподіл світу на дві протилежні сторони – це так просто й інтуїтивно, а також так драматично, оскільки вказує на наявність конфлікту. І ми це робимо без роздумів, повсякчас[1].

М[ред.]

  •  

Ми постійно класифікуємо й узагальнюємо. Несвідомо. Це не питання упередження чи просвітлення. Класифікація та розподіл на категорії конче потрібні для нашого нормального функціонування. Це структурує наші думки. Уявіть, що було б, якби ми сприймали кожну річ, кожен сценарій як зовсім унікальний. Нам навіть не вистачило б мови, щоб описати світ навколо нас[2].

  •  

Мислити критично завжди важко, і майже неможливо, коли вам страшно. У мозку, окупованому страхом, немає місця фактам[1].

  •  

Мозок сучасної людини – це результат мільйонів років еволюції. Ми тісно пов’язані з інстинктами, які допомагали нашим предкам виживати невеликими групами мисливців і збирачів. Наш мозок часто перестрибує до висновків, не витрачаючи часу на міркування, що колись дозволяло нам уникати нагальної небезпеки[1].

Н[ред.]

  •  

Навіть якщо в людей є доступ до найновіших даних, вони все одно сприймають світ неправильно. І я переконаний, що це не через лиховісні медіа, пропаганду, неправдиві новини чи неправильні факти. Задраматизований світогляд дуже важко зруйнувати, оскільки він пов’язаний із тим, як працює наш мозок[1].

  •  

Найбільшою помилкою є те, що в категорію «вони» ви зараховуєте більшу частина людства. Які ілюстрації ви собі малюєте, коли уявляєте життя цієї категорії? Можливо, це моторошні картинки з новин? Я впевнений, що саме так і відбувається, коли люди на щаблі 4 настільки жахливо відповідають на таке запитання. Та злиденність, яку показують новини, примушує нас формувати стереотипи про стан людства[2].

О[ред.]

  •  

Остерігайтеся «більшості». Коли хтось каже, що більшість групи має певну властивість, це звучить так, наче майже всі члени групи мають якусь однакову рису. Пам’ятайте, що більшість просто означає понад половину. Це може бути 51%, а може — 99%. Якщо є змога, запитайте про кількість відсотків[2].

П[ред.]

  •  

Пам’ятайте про те, що позитивні зрушення відбуваються дуже часто, але повідомлення про них вас так і «не знаходять». Ви самі маєте їх шукати. Завдяки таким нагадуванням ви отримаєте захист, який допоможе вам і вашим дітям щодня дивитися новини та не впадати в депресію[1].

  •  

Подумайте про світ як про недоношену дитину, що утримується в інкубаторі. Стан здоров’я такої дитини вкрай поганий. За тиждень дитині стає набагато краще. Усі показники вже значно стабільніші, вона почувається дедалі ліпше, але все одно має залишатися в інкубаторі, оскільки здоров’я все ще перебуває у критичному стані. Хіба вислів «стан покращується» означає, що все чудово, ми можемо заспокоїтися й не хвилюватися? Звичайно, ні. Отже, це одночасно і погано, і краще. Саме так нам треба думати про нинішній стан світу[1].

  •  

Природно ми схильні надавати як приклад крайні випадки, оскільки вони краще запам’ятовуються та згадуються. Наприклад, якщо ми думаємо про глобальну нерівність, то, з одного боку, згадуємо історії з новин про голод у Південному Судані, а з другого – пам’ятаємо про своє комфортне життя. Історії про крайнощі привабливі та провокативні – вони швидко запускають наш інстинкт розриву[1].

Р[ред.]

  •  

Розв’язання проблеми полягає не в тому, щоб урівноважити негативні новини позитивними. Це може лише спричинити створення самообманного, втішного упередження, яке призведе до зовсім іншого результату. Найкращим варіантом буде переконати людину тримати в голові дві думки одночасно[1].

Т[ред.]

  •  

Такий потрібний і корисний інстинкт узагальнення, як і всі решта інстинктів у цій книжці, може спотворити наше бачення світу. Завдяки йому ми можемо помилково об’єднувати у групи речі, людей або країни, які насправді дуже відрізняються. Завдяки йому ми можемо вирішити, що все або всі в певній групі схожі. І, можливо, найприкріше те, що через цей інстинкт ми можемо робити певні висновки про всю групу чи категорію, спираючись лише на декілька або навіть на один незвичний приклад[2].

У[ред.]

  •  

У нас є багато інстинктів, які тисячі років тому були корисними, але зараз ми живемо в зовсім іншому світі. Тяга до цукру та жиру робить ожиріння однією з найбільших проблем у сучасному світі. Так само наше швидке мислення і звичка усе перебільшувати – наші драматичні інстинкти – викликають помилкові уявлення та є причиною задраматизованого світогляду[1].

Ф[ред.]

  •  

Фактологія — це усвідомлювати, коли саме використовується класифікація та категорії як обґрунтування, і пам’ятати, що класифікація, узагальнення висновків можуть бути хибними. Ми не можемо припинити узагальнювати — навіть не варто намагатися це робити. Але нам слід уникати некоректного узагальнення й перенесення[2].

Я[ред.]

  •  

Я читав сотні лекцій бізнес-лідерам, пояснюючи цю думку. Більшість світового населення невпинно рухається до вищих рівнів. Кількість людей на щаблі 3 збільшиться з 2 до 4 мільярдів до 2040 року. Майже кожна людина у світі перетвориться на споживача. Якщо ви й досі страждаєте через хибну концепцію, що населення дуже бідне, щоб узагалі хоч щось купувати, то ризикуєте втратити найбільші за всю історію економічні можливості, поки примушуєте маркетологів вигадувати особливі «прокладки для йоги» для багатих хіпстерів у найбільших містах Європи[2].

  •  

Якщо об’єднати країни із середнім і високим рівнями доходу, це становитиме 91% усього людства, і більшість із них інтегрувалася у світовий ринок і досягла суттєвого прогресу на шляху до гідного життя[1].

  •  

Якщо хтось наводить вам один приклад і пропонує зробити висновок про всю групу, попросіть про додаткові приклади. Або подивіться на інший бік питання: приміром, поміркуйте, чи приведе протилежний приклад до протилежного висновку. Якщо ви вже дійшли висновку, що всі хімікати шкідливі, спираючись на шкідливість однієї речовини, чи будете готові зробити висновок про безпечність усіх речовин, якщо одна все ж таки безпечна[2]?

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Уля Рослінг, Анна Рослінг-Рьонлюнд, Ганс Рослінг. Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо. — Київ: Наш Формат, 2019. — 320 с. — ISBN 978-617-7682-58-4


Bookmark-new.svg