Турищева Людмила Іванівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Турищева Людмила Іванівна
Tourischeva cortada.JPG
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Людми́ла Іва́нівна Тури́щева (нар. 7 жовтня 1952, Грозний, Російська РФСР) — радянська гімнастка, чотириразова олімпійська чемпіонка, дев'ятиразова призерка Олімпійський ігор.

Цитати Людмили Турищевої[ред.]

  •  

Я не помічаю часу. Все в житті цікаво. Я привчила себе пізно лягати і рано вставати. Доба відразу збільшується. Все треба розкласти по поличках.

 

Я не замечаю времени. Все в жизни интересно. Я приучила себя поздно ложиться и рано вставать. Сутки сразу увеличиваются. Все надо разложить по полочкам.[1]

  •  

З'явившись в збірній команді країни, я вирішила для себе, що постараюся перейняти у своїх старших подруг всі найкращі якості. Наприклад, у виступі Наталії Кучинськоїw:ru мене приваблювала ліричність, натхненність, образність. Вона блискуче поєднувала в собі і силу, і грацію.

 

Появившись в сборной команде страны, я решила для себя, что постараюсь перенять у своих старших подруг все самые лучшие качества. Например, в выступлении Натальи Кучинской меня привлекала лиричность, одухотворенность, образность. Она блестяще сочетала в себе и силу, и грацию.[2]

  •  

З одного боку, час зупинити неможливо. Нові елементи будуть з'являтися, поки існує цей вид спорту. Але в усьому треба знати міру. На щастя, тепер у гімнастику знову повертається жіночність. Якщо ще 10 років тому чемпіонат вигравали школярки, то зараз до 16 років дівчатка тільки виходять на світовий поміст. Середній вік гімнасток — 18—19 років. Грація, краса, чарівність заохочуються суддями. Спорт вищих досягнень існує для глядачів, а вони ходять дивитися на жіночних гімнасток. — 2020 р.

 

С одной стороны, время остановить невозможно. Новые элементы будут появляться, пока существует этот вид спорта. Но во всем надо соблюдать меру. К счастью, теперь в гимнастику снова возвращается женственность. Если еще 10 лет назад чемпионат выигрывали школьницы, то сейчас к 16 годам девочки только выходят на мировой помост. Средний возраст гимнасток – 18–19 лет. Грация, красота, обаяние поощряются судьями. Спорт высших достижений существует для зрителей, а они ходят смотреть на женственных гимнасток.[2]

  •  

Майбутнє за тими, хто зможе поєднувати в собі складну акробатику з відточеною хореографією, тонкою пластикою і музикальністю. — Гімнастика 21-го століття.

 

Будущее за теми, кто сможет сочетать в себе сложную акробатику с отточенной хореографией, тонкой пластикой и музыкальностью.[2]

  •  

Хочеш добре виглядати — до цього треба прагнути. Потрібні величезна сила волі, розпорядок дня, що дозволяє відпочити так, щоб на обличчі не було відбитків безсонної ночі, але перш за все — фізичні вправи і режим харчування.

 

Хочешь хорошо выглядеть — к этому надо стремиться. Нужны огромная сила воли, распорядок дня, позволяющий отдохнуть так, чтобы на лице не было отпечатков бессонной ночи, но прежде всего — физические упражнения и режим питания.[3]

  •  

Напевно, людина не може стати хорошим спортсменом, якщо не народилася фанатиком. У всякому разі, я відношу себе до цієї категорії людей. Без руху мені погано.

 

Наверное, человек не может стать хорошим спортсменом, если не родился фанатиком. Во всяком случае, я отношу себя к этой категории людей. Без движения мне плохо.[3]

  •  

Будь-де: на чемпіонаті Європи, світу, Олімпійських іграх — є три сходинки, хоча справжніх спортсменів завжди приваблює лише перша.

 

Везде: на чемпионате Европы, мира, Олимпийских играх — есть три ступеньки, хотя настоящих спортсменов всегда прельщает лишь первая.[3]

  •  

Все наше життя перегороджене такими бар'єрами... Мені і до цього дня доводиться долати себе. Не завжди хочеться вставати о пів на шосту, але піднімаєшся, тому що «треба!». Навколишні — батьки, тренери, вчителі — заклали це в моїй натурі. На відміну від нинішнього наше покоління жило не за принципом: «Я хочу!», А «Треба!». Це слово і допомагало брати будь-які перешкоди.

 

Вся наша жизнь перегорожена такими барьерами... Мне и по сей день приходится преодолевать себя. Не всегда хочется вставать в полшестого, но поднимаешься, потому что «надо!». Окружающие — родители, тренеры, учителя — заложили это в моей натуре. В отличие от нынешнего наше поколение жило не по принципу: «Я хочу!», а «Надо!». Это слово и помогало брать любые препятствия.[3]

  •  

Нас дійсно заряджали пропагандою, прикладами воєнних років. Ніколи не забуду другу в моєму житті Олімпіаду — вона проходила в 72-му році в Мюнхені, — де я стала абсолютною чемпіонкою. Нам, кожному члену радянської команди, твердили: «Це лігво фашистського звіра, якого ми перемогли, і якщо ти тут програєш — ти злочинець». Атмосфера нагніталася так, що виступати було неймовірно важко — перш за все морально. «Ти не маєш права поступитися, ти зобов'язаний»... Це викликало — суджу по собі — додаткову напругу, особливе хвилювання, надмірний контроль над своїми рухами.

 

Нас действительно заряжали пропагандой, примерами военных лет. Никогда не забуду вторую в моей жизни Олимпиаду — она проходила в 72-м году в Мюнхене, — где я стала абсолютной чемпионкой. Нам, каждому члену советской команды, твердили: «Это логово фашистского зверя, которого мы победили, и если ты здесь проиграешь — ты преступник». Атмосфера нагнеталась так, что выступать было невероятно тяжело — прежде всего морально. «Ты не имеешь права уступить, ты обязан»... Это вызывало — сужу по себе — дополнительное напряжение, особое волнение, чрезмерный контроль над своими движениями.[3]

  •  

У Держкомспорті завжди планували, хто яку медаль повинен завоювати, і якщо спортсмен отримував не золото, а срібло, на нього дивилися мало не як на зрадника батьківщини...

 

В Госкомспорте всегда планировали, кто какую медаль должен завоевать, и если спортсмен получал не золото, а серебро, на него смотрели чуть ли не как на изменника родины...[3]

  •  

... [Надя Коменеч] внесла в гімнастику нові елементи. Їх навіть назвали її іменем — як, наприклад, сальто Команечі. Надя виконувала запаморочливі зв'язки, вона поєднала відомі, складні елементи і зробила їх на 10-сантиметровому колоді. Це був цирк — такого раніше не робили.

 

... [Надя Команечи] внесла в гимнастику новые элементы. Их даже назвали ее именем — как, например, сальто Команечи. Надя исполняла головокружительные связки, она соединила известные, сложные элементы и сделала их на 10-сантиметровом бревне. Это был цирк — такого раньше не делали.[3]

  •  

Заслуговує похвали і її [Наді Коменеч] психологічна підготовка. Серед спортсменок з різних країн, які приїхали на Олімпійські ігри, були серйозні суперниці і в окремих видах, і в багатоборстві. У нас чотири снаряди і на кожному свої чемпіонки, свої лідери. Вона витримала! Чи то це натура, чи то її так навчив тренер, але Команечі виступала, надівши маску, ось наче навколо нічого не відбувається. Навіть ставши чемпіонкою, не посміхнулася. Вже потім, коли її вітали і вона усвідомила, що все позаду, трохи відтанула. Думаю, Надя раділа не так навіть золотій медалі, скільки тому, що змагання підійшли до кінця.

 

Заслуживает похвалы и ее [Нади Команечи] психологическая подготовка. Среди спортсменок из разных стран, которые приехали на Олимпийские игры, были серьезные соперницы и в отдельных видах, и в многоборье. У нас четыре снаряда и на каждом свои чемпионки, свои лидеры. Она выдержала! То ли это натура, то ли ее так научил тренер, но Команечи выступала, надев маску, вот как будто вокруг ничего не происходит. Даже став чемпионкой, не улыбнулась. Уже потом, когда ее поздравляли и она осознала, что все позади, чуть-чуть оттаяла. Думаю, Надя радовалась не столько даже золотой медали, сколько тому, что соревнования подошли к концу.[3]

  •  

Корбут насправді неординарна дівчинка, але відрізнялася аж ніяк не в кращу сторону. Вона мала свою думку про все. Вже не знаю, так її навчили або зоряна хвороба позначилася... Все-таки ще в юному віці Ольга стала відомою в Радянському Союзі гімнасткою, вийшла на міжнародну арену — і там про неї голосно заговорили. З тієї ж причини, що і про Надю Команечі, вона була носієм нових форм.

 

Корбут на самом деле неординарная девочка, но отличалась отнюдь не в лучшую сторону. Она имела свое мнение обо всем. Уж не знаю, так ее научили или звездная болезнь сказалась... Все-таки еще в юном возрасте Ольга стала известной в Советском Союзе гимнасткой, вышла на международную арену — и там о ней громко заговорили. По той же причине, что и о Наде Команечи, она была носителем новых форм.[3]

  •  

У мене ні, але у інших дівчат елементи агресії проглядалися. Розумієте, у кожної гімнастки психологічне налаштування на суперника відбувається по-своєму, комусь, щоб виступити краще, треба, грубо кажучи, себе розлютити. Мені для цього не потрібно було ні з ким сваритися, нікого зачіпати. У мене свій метод, він проявлявся в такій, знаєте, відчуженості від усього...

 

У меня нет, но у других девчонок элементы агрессии просматривались. Понимаете, у каждой гимнастки психологический настрой на соперника происходит по-своему, кому-то, чтобы выступить лучше, надо, грубо говоря, себя разозлить. Мне для этого не нужно было ни с кем ссориться, никого задевать. У меня свой метод, он выражался в такой, знаете, отрешенности от всего...[3]

  •  

Як тоді говорили, на поміст виходила «залізна Турищева». Ні посмішки, ні поглядів на всі боки, щоб не витрачати енергію, я собі не дозволяла. У мене був цілий ритуал підготовки до виступу.
Безпосередньо перед стартом десь хвилину я повинна була постояти перед снарядом і подумки охопити всю комбінацію. Глибокий вдих, глибокий видих, два слова про себе: «Я готова!», І все — висока оцінка була забезпечена.

 

Как тогда говорили, на помост выходила «железная Турищева». Ни улыбки, ни взглядов по сторонам, чтобы не растрачивать энергию, я себе не позволяла. У меня был целый ритуал подготовки к выступлению.
Непосредственно перед стартом где-то минуту я должна была постоять перед снарядом и мысленно охватить всю комбинацию. Глубокий вдох, глубокий выдох, два слова про себя: «Я готова!», и все — высокая оценка была обеспечена.[3]

  •  

З одного боку, суддям набридають дуже стабільні зірки з їх заздалегідь відомими комбінаціями, а з іншого боку, привертають нововведення. Якщо молоденька гімнастка робить складну, красиву вправу і раптом щось не вийшло, її жаліють — як-не-як майбутня зірка. У підсумку думки розділяються: комусь подобається класика і стабільність, а комусь по душі нова зірочка...

 

С одной стороны, судьям надоедают очень стабильные звезды с их заранее известными комбинациями, а с другой стороны, привлекают новшества. Если молоденькая гимнастка делает сложное, красивое упражнение и вдруг что-то не получилось, ее жалеют — как-никак будущая звезда. В итоге мнения делятся: кому-то нравится классика и стабильность, а кому-то по душе новая звездочка...[3]

  •  

Я знала: у слави, популярності є дві сторони. Так, постійна увага втомлива, мрієш, щоб тебе ніхто не бачив, не чіпав. Захотілося, скажімо, з'їсти пиріжок (пам'ятаєте, раніше по п'ять копійок були?), який не можна по режиму, а усі кругом дивляться — і якось навіть незручно. З іншого боку, коли ти приходиш, наприклад, в готель, де місць немає, тобі кажуть: «А, Людмила! Привіт, дуже раді! Проходьте, ми вам зараз номерочек зробимо». Те ж в квитковій касі... Так що у всьому є плюси і мінуси.

 

Я знала: у славы, популярности есть две стороны. Да, постоянное внимание утомительно, мечтаешь, чтобы тебя никто не видел, не трогал. Захотелось, скажем, съесть пирожок (помните, раньше по пять копеек были?), который нельзя по режиму, а все кругом смотрят — и как-то даже неудобно. С другой стороны, когда ты приходишь, например, в гостиницу, где мест нет, тебе говорят: «А, Людмила! Здравствуйте, очень рады! Проходите, мы вам сейчас номерочек сделаем». То же в билетной кассе... Так что во всем есть плюсы и минусы.[3]

  •  

Я твердо знаю: хочеш бути щасливим — будь ним. Хочеш мати щасливу сім'ю — створюй її. Це не так, як сьогодні: зустрілися, пожили пару днів і розбіглися. Будівництво щасливої родини — величезна праця, але з розумними людьми, як правильно ви помітили, все можна зробити.

 

Я твердо знаю: хочешь быть счастливым — будь им. Хочешь иметь счастливую семью — создавай ее. Это не так, как сегодня: встретились, пожили пару дней и разбежались. Строительство счастливой семьи — огромный труд, но с умными людьми, как правильно вы заметили, все можно сделать.[3]

  •  

За чесність, спокій, впевненість в своїх силах і ... (посміхається) за блакитні очі. — За що полюбила Валерія Борзова.

 

За честность, спокойствие, уверенность в своих силах и... (улыбается) за голубые глаза.[3]

  •  

У нас з тренером був, як він говорив, таємний договір: поки я займаюся гімнастикою, залицяльника у мене бути не повинно. Під кінець гімнастичної кар'єри я тренувалася три рази в день по вісім годин, а то й більше. Це вимагало повної самовіддачі.

 

У нас с тренером был, как он говорил, тайный договор: пока я занимаюсь гимнастикой, ухажера у меня быть не должно. На исходе гимнастической карьеры я тренировалась три раза в день по восемь часов, если не больше. Это требовало полной самоотдачи.[3]

Цитати про Людмилу Турищеву[ред.]

  •  

Люда вставала раніше за всіх, бігала вранці в холодній туманній вогкості по гаревим доріжках стадіону... У залі вона просто заражала всіх нас постійною готовністю робити і робити без кінця комбінації. Вона взагалі була якась не по роках серйозна, школярка-відмінниця, трохи замкнута, мовчазна. Є в ній щось привабливе: може, це її виняткова чесність, може, це щирі переживання на тренуваннях, може, романтика самовіддачі. — 1968 р.

 

Люда вставала раньше всех, бегала утром в холодной туманной сырости по гаревым дорожкам стадиона... В зале она просто заражала всех нас постоянной готовностью делать и делать без конца комбинации. Она вообще была какая-то не по годам серьезная, школьница-отличница, немного замкнутая, молчаливая. Есть в ней что-то притягательное: может, это ее исключительная честность, может, это искренние переживания на тренировках, может, романтика самоотдачи.[1]

  Ольга Карасьоваw:ru

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg