Перейти до вмісту

Славомір Сєраковський

Матеріал з Вікіцитат
Славомір Сєраковський
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Славомір Сєраковський (народився 4 листопада 1979 року) — польський журналіст, літературознавець і соціолог, директор Інституту перспективних досліджень у Варшаві.

Цитати про себе

[ред.]
  •  

Я вважаю себе радше не журналістом, а лідером громадської думки. Я пишу авторські колонки і керую найбільшою в Польщі політично спрямованою громадською організацією. Я активіст. Місія чистої журналістики ніколи мене не цікавила.[1]

  •  

Я журналіст з лівими поглядами, у нас всередині країни значний політичний конфлікт.[2]

Цитати про європейців та їхнє відношення до війни в Україні

[ред.]
  •  

Ми, поляки, не плекаємо жодних ілюзій щодо Росії. Світлини на перших шпальтах польських видань наступного дня після звільнення Бучі глибоко мене вразили. Натомість західноєвропейські газети виходили з іншими фотографіями на перших шпальтах. Це не цензура, а скоріше неправильне розуміння політкоректності. Я сподіваюся, що ця війна відкриє очі західним європейцям.[1]

  •  

Мужність українців дуже вражає. Але не лише солдати, а й організація держави, те, як організовувались ремонтні служби, пожежники, взагалі, ціле суспільство. Це справляє величезне враження на поляків і навіть трохи бентежить. Тому що поляки відразу запитують: чи ми могли б це зробити? Важко повірити, що поляки могли б воювати так, як українці.[3]

  •  

Сьогодні другою армією світу є українська, а не російська. Я вважаю, що російська не є навіть двадцятою. Думаю, що для поляків було дуже важливим брати участь у цій війні, аби відчувати, що вони не лише дивляться по телевізору, а й роблять щось для української армії.[3]

  •  

Я відчуваю збентеженість, коли українці дякують нам за допомогу. Це ми повинні дякувати вам: адже ви захищаєте нас також.[1]

Цитати про відношення до українців

[ред.]
  •  

На жаль, зростає ворожість до українських біженців. Поляки виступають за Україну, але проти українців. Річ не в українській ідентичності, а в тому, як поляки намагаються дати раду зі своїми труднощами. Досі вони винуватили інших поляків в економічних проблемах. Це питання їхньої глибинної недовіри до інституцій та одне до одного. Натомість західні європейці в ситуації економічної кризи винуватять державу або намагаються дошукатися витоків соціальних процесів, які лежать у її основі. Вони мислять складнішими категоріями, тоді як східні європейці за звичкою винуватять одне одного, а тепер іще й українців.[1]

  •  

...ніхто не дегуманізує українців і не застосовує до них мови ненависті. Але люди починають вірити в теорії змови, у якісь абсолютно вигадані історії про те, що хтось десь бачив якихось українців, які нібито вимагають собі безкоштовних послуг. Жодних безпосередніх свідків таких історій немає: всі завжди посилаються на чиюсь там тітку чи троюрідного родича знайомих. Та, на жаль, ці фейки тягнуть за собою реальні наслідки. І ЗМІ про це не пишуть. У публічній сфері це ніяк не артикулюється.[1]

Цитати про збір коштів для України та історії, що найбільше вразили

[ред.]
  •  

Пан Яцек перерахував на акцію 5 злотих (40 грн) зі своєї скромної соціальної допомоги у розмірі 717 злотих, що дуже мало за польськими мірками. У коментарі чоловік написав, що він інвалід і не може перерахувати багато, але відчуває потребу допомогти. Протягом ночі Сдавомір із друзями підготували окрему акцію по збору коштів для нього та переказали пану Яцеку еквівалент трьох його місячних соціальних виплат. Ці кошти зібрали за два дні.[2]

  •  

У подружньої пари була 50-та річниця шлюбу, і вони попросили замість подарунків робити перекази на акцію.[2]

  •  

Один чоловік дуже ретельно стежив за акцією, але помер не дочекавшись її звершення. Його родина попросила перед похороном, аби замість купівлі квітів усі перевели кошти на Bayraktar.[2]

  •  

Якщо поглянути на опитування, побачимо, що поляків, які хочуть України в ЄС, є більше, ніж українців. Консенсус щодо інтеґрації України з Європою не обмежено лише інтелектуалами чи політиками, це загальний сентимент. Поляки можуть сваритися щодо незалежности Польщі – лідер опозиції пан Ярослав Качинський сказав якось, що Польща – це російсько-німецький кондомініюм, – але не щодо незалежности України. Качинський ніколи не сперечався би зі своїми політичними опонентами щодо незалежности України.[4]

  •  

У польській політиці є два погляди на Україну. Перший – це «Парадигма Ґедройця». Вона стверджує, що не може бути незалежної Польщі без незалежних України, Литви та, бажано, Білорусі. Звісно, каже вона, ми повинні будувати добрі стосунки з Росією, але не ціною України та Білорусі.[4]

  •  

Та є й другий погляд. Він каже: забудьмо про Ґедройця. Ми занадто слабкі для такої політики, це лише видавання бажаного за дійсне. Це можна назвати «парадигмою Скубішевського». Скубішевський був першим міністром закордонних справ після падіння комунізму, та єдиний пункт його доктрини закликав: Рухаймося на Захід настільки швидко, наскільки це можливо. Давайте забудемо про Схід, ми занадто слабкі, щоб там щось робити. [4]

Джерела

[ред.]

Примітки

[ред.]