Короненко Світлана Анатоліївна

Світлана Короненко

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

• Короне́нко Світла́на Анато́ліївна (нар. 16 липня 1960 року, м. Фастів, Київська область) — журналіст, поетеса, прозаїк, член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Д. Нитченка, Г. Сковороди, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Симоненка та ін. У її творчому доробку декілька поетичних збірок: «Сузір’я веснянок» (1982), «Голос дощу» (1988), «Під світлом Летючих Псів» (1991), «Ворожба на віршах» (2000), «Нічний політ: Лірика» (2009), «Зі старого манускрипту» (2014), «Вірші з осені» (2017), а також повість «Від цього залежить якість життя: Поради лікаря Берсєнєва» (2005).

Про Україну

Я свято переконана: якби українці з такою ж самовідданістю і з таким натхненням, як вони знищують і дискредитують одне одного, боролися зі своїм ворогом, то не мали б ми ні російської інтервенції, ні безглуздих претензій від сусідніх держав — ще недавніх співв’язнів по соцтабору.

Держава багато робить для того, щоб українська книжка та й українська література почувалися в тісній резервації. Але є якась незбагненна сила, яка впевнено розсуває і розриває кордони резервації. І я не позбуваюся віри в те, що якщо нам пощастить на повен голос заявити про себе в цьому загалом байдужому до нас світі, то це ми зробимо саме культурою і літературним словом. Самі собою напрошуються тут крилаті слова Євгена Маланюка про те, що якщо в нації немає вождів, то ними стають поети.

Саме ми самі можемо стати своїм найсильнішим і найвідданішим союзником. Поки що ми — наш найбільший ворог. Отож, треба перемогти себе. І це може стати початком наших наступних перемог. Тоді ми можемо повторити Симоненкове: «Одійдіть, Америки й Росії...»

Про власну творчість

Вірші я писала ще зі школи, але нікому не показувала. Щось друкувала згодом у районній газеті, але, як кожен початківець, хотіла, аби їх прочитав справжній поет і дав професійну оцінку. Саме до Івана Драча я й підійшла зі жмутком власних віршів на котромусь із літературних вечорів. Подумала так: якщо він скаже, що це — не поезія, то більше ніколи в житті не писатиму. А він не тільки сказав, що мої вірші — це поезія, він написав ще й передмову, в якій порівняв мене з юним Артюром Рембо і з Василем Чумаком. Такою була моя перша публікація в «Літературній Україні», а оскільки тираж її був понад 80 000, то другого дня я, як кажуть, прокинулася знаменитою (лише у зрілому віці усвідомлюєш, яким щедрим був той аванс на все життя від Івана Драча).

Якось так зірки стають, якась сила над тобою ходить, яка дає тобі здатність писати або не дає. В юності поезія прийшла до мене неримованою, здебільшого білим віршем і верлібром (це було природно для мене, і навіть думки не виникало сісти й почати римувати). Рима здавалася мені явищем штучним, неприродним, який мовби гальмує природний потік енергетики вірша. Але 2016 року поезія несподівано повернулася до мене, і повернулася римованою та дуже ритмічною. Була якась неймовірна розкіш у тому, часом майже хуліганство і якийсь неймовірний кайф, — підбирати рими, «гратися» з ними, вишукуючи й поєднуючи найнесподіваніші з них. А далі більше — я почала писати вірші на одну чи на дві рими. Виходило дивно, незвично й дуже музично.

Поетичні рядки

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

А

А вся біда - од віршів і води! Куди ідеш і де твоя дорога? Чомусь мені ти снишся молодим отут, де трави, од води вологі.

Б

Будда стоїть, як Сварог. Пальці сухі на клавірі… Рим'ячий сонячний бог? Кожному дано по вірі.

В

Вірш – він, як згуба і дим, вічного дива ловитва. О, пресвятий Никодим, більш ні про що не розпитуй! Витвір химер і ума, як непорочне зачаття. Тяж, наче сум і чума. Вірш калатає під платтям.

Г

Господи, все одведи – Подих цих темних печалей, Світло рудої води, Світло туге і безжальне...

Д

Душа відбудеться вночі. Ти станеш вклякло проти вікон, О жінко з інею й біди, Коли на душу ти розтанеш? Пливеш над Містом і Дніпром – З чиїх долонь, з чиїх печалей? Мов дощик плаче і болить, Мов дощик плаче й не зникає...

Ж

Жінка пливе крізь хрещатицький пил, дух індіанських парфумів, Жінка на дуже химерний копил - із ізабельного тлуму. Жінка пливе. Так пливуть кораблі. В пурпур мальовані губи. Наче троянда важка на стеблі теплі пелюстки все губить.

З

Зношеність пізніх судин, крихкість кісток старечих, Та тільки з очей зірких – погляд предтечі, Та тільки з ранкових губ – щира молитва, Та тільки щастя болить, і на душі так світло.

І

І жодних слів не кажи – жодного слова, Що нам усі слова – просто полова, Але коли слово прийде, слово оте від Бога, Господи, не одведи, допоки ще час і змога.

Ї

Їх крок важкий, їх очі – чорна ніч, їх самота і біль непроминальні.

Н

Наче запізня весна жінки цієї норов. Щось видивляється в снах і есемески ігнорить. Холод травою пропах. Тихо на слові ворожить. Вічного неба дах. Полиск вогню небожий. Пряний і темний полин. Світять вогні опівнічні. Низка гарячих перлин. Слово сумне і цинічне... Цей ненадійний дах — небо і вільний вітер. Йдеш по забутих слідах, кутих з вогненних літер. Глянеш, як відьма стара, зверхньо і гонорово: Де ж та Маруся Чурай, ближня чи дальня по крові? Де ж той натхненний птах й першої пісні проба? В котрих пекельних світах ще визріва ця хвороба?...

О

Окраєць слова чомусь Донéсти до губ не зуміла. Господи, знову молюсь! На все Твоя воля і сила! На все Твій всесильний хрест, На все Твоя ласка, Чи ляже Твій білий перст, Чи буде помилка друкарська, Чи животворна стіна Слова святого, Чи непробужденна вина І убієнний стогін.

П

Пливе човен, води повен. Вода прибуває. Пливе човен, води повен, Душа відлітає До тремкого бережечка, До сивої хмари, Де новесенька оселя Козака чекає.ref name="litgazeta.com.ua">Салига Т. «Із секретів поетичної творчості» Світлани Короненко / Тарас Салига // Українська літературна газета. – 2019. – 14 тарвня</ref>

Щ

Що є слово? Нарешті письменника я запитала, бо що є письменник без слова? Окуляри він зняв і прорік мені мудро: «Слово – це Бог для письменника!» Що є слово? Багатьох я перепитала… Всі користуються словом, І хоч би хто-небудь мені розповів – що є слово?

Про Світлану Короненко

	Дивуюся, скільки всього вона витримує на тендітних плечах. У Миколи Бажана є твір “Політ крізь бурю”, а в Короненко — “Нічний політ” крізь турбулентність сучасної епохи, яка і виламує в’язи, й обрізає крила. Але Світлана має достатньо честі, розуму, мудрості й таланту, щоб її подолати.
	— Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч[1][2]. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006).

	Саме поезії Світлани Короненко, її дебют завершували коло вічного древа поезії, яке означало покоління сімдесятників, до якого належу, і починало, зароджувало нове кільце — вісімдесятників зі своєю сповідальністю і метафористикою — Ю. Буряка, П. Гірника, В. Герасим’юка, І. Римарука. Є такий чудовий іспанський танок фламенко — двоє, не доторкаючись одне одного, у рухах, поглядах, звуках розповідають і про любов, і про ненависть, і про пристрасть, і про одвічний конфлікт і одвічне єднання між чоловіком та жінкою. Поезія — теж фламенко, бо чим менше намагаєшся вкласти в текст фізичного, — тим більше містики, передбачень, дарів і почуттів, які нам дав Бог. У Світлани Короненко є та міра, яку неможливо повторити. Скажімо, вірш “Жінка танцює”, який став дебютом її прекрасного танцю фламенко.
	— Любов Голота, українська письменниця (поетеса, публіцистка, прозаїк), журналістка. Лауреатка Шевченківської премії 2008 року. Заслужена працівниця культури України.

	У Короненко така якість поезії, якої раніше не зустрічав у наших прекрасних поетес: це організована поетична мова, проникливість і своєрідність, сповідально-задумливий плин, що кличе до подальшого читання. А ще в неї є власний “бренд” — я звик до дощу, пальців, осені, рук — це її прикметні образи, без яких деякі вірші просто неможливі.
	— Валерій Гужва, український письменник (поет, прозаїк, публіцист). Член Національної спілки письменників України (від 1971 року).

	Зараз такий час, що жінки вирвалися далеко вперед і в праці, й у творчості. “Нічний політ” пані Світлани не можна швиденько перегорнути, потрібно думати над кожним рядком, бо у ньому глибина, дисципліна слова, логіка подій і душевних переживань.
	— Анатолій Дімаров, український письменник, лавреат Шевченківської премії 1981 року у галузі літератури за другий том роману Біль і гнів (1974, 1980, 1980).

	У віршах Короненко відчутно, як космос безлічі галактик поєднався із космосом однієї душі, й здавалося б, жіночої, але не тільки, бо я, чоловік, беру щось нове від цієї жіночої душі, збагачуюся всесвітом талановитої поетеси.
	— Петро Перебийніс, український поет, журналіст, громадський діяч.

	Багато хто переконаний, що Світлана Короненко — псевдонім, але це її справжнє ім’я, яке звучить як поетичний псевдонім.
	— Богдан Жолдак, український письменник, сценарист, драматург.

	Як нікому з нашого покоління, Світлані вдається поєднувати акмеїстичну точність, прозору предметність, “непонтовитість” рядків.
	— Станіслав Бондаренко, російський та український актор кіно та театру.

	«Містерії» Світлани Короненко, можна сказати, унікальне явище в українській поезії... Світлана Короненко у своїх поезіях однаково щира й відверта, пронизлива на всіх змістових рівнях ‑ у інтимній ліриці, у віршах громадянського звучання, у ностальгійних рядках і строфах, адресованих молодим поетам, цим самовпевненим зухвальцям, які ще спізнають колись радість творчих перемог і гіркоту невдач.
	— Микола Сулима, український вчений-літературознавець, дійсний член НАН України, завідувач відділу давньої української літератури Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

	Світлана Короненко унікально по-своєму з радикальною сміливістю естетизує поетичну містику, наповнюючи її міфічною атрибутивністю: символікою сил природи, медитативним апелюванням до пір року... і кольоровою палітрою, флорою та фавною, ворожінням та відьомством, добрими і злими духами тощо.
	— Тарас Салига, український письменник, журналіст, літературний критик, науковець, громадський діяч. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка. Член правління Спілки письменників України (Львівська філія). Заслужений діяч науки і техніки. Лицар «Ордена князя Ярослава Мудрого».

	Я довго підходила до поезії Світлани Короненко. Мене стримувало відчуття того, що її творчість спонукатиме до потужної інтелектуально-естетичної співпраці. А на співтворчість треба мати певний енергетичний запас. Інтуїція мене не підвела. Вірші Світлани Короненко потребують підготовленого читання. Отож ті, хто шанує поезію Бодлера, Верлена, Рільке, — читайте Короненко. Ті, хто шанує творчість Гіппіус, Ахматової, Цвєтаєвої — прочитайте і Короненко! Це велика розкіш — сугестивна поезія українською мовою.
	— Ніна Головченко, український літературний критик, педагог, журналіст. Кандидат педагогічних наук, доцент, член Національної спілки журналістів України.

	Світлана Короненко — авторка, що залюбки мандрує в поезії століттями та епохами, вільно почуваючись у різних жанрах і віршових формах. Не цурається поетеса і географічних прив’язок, хоча вони зринають у віршах зрідка: Стопчатів, Шпола, Львів, Берлін, Париж. І це засвідчує лише одне: для авторки більше важить “політ вигадки”, аніж імпульс, підкинутий реальністю. І цей політ частенько є нічним (згадаймо збірку “Нічний політ”, 2009), ніби трішки відьмацьким. Оте “відьмацтво” — це і чаклунство та чари (“срібне шаманство вірша”), і знання та відання, спрямоване на утвердження добра. Чи не звідси у Світлани Короненко виростає “Замовляння” (“Говори про любов! Говори про любов! Говори!”) і “Замовляння на білоруську мову”. Останнє із замовлянь дало назву найсвіжішій поетичній збірці С. Короненко.
	— Надія Гаврилюк, українська поетеса, літературознавець.

Джерела

• Енциклопедія сучасної України
• Віртуальний музей інституту журналістики

Посилання

• : Вірші Світлани Короненко, сайт "Дотик Словом"
• Світлана Короненко у соціальній мережі Facebook
• Поетична майстерня. Світлана Короненко