Самотність простих чисел

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Самотність простих чисел» (італ. La solitudine dei numeri primi) — перший роман італійського письменника Паоло Джордано, опублікований у січні 2008 року у видавництві «Mondadori». Після виходу у світ одразу став бестселером в Італії й був перекладений понад 30-ма мовами. Жанр книжки визначають як роман виховання.

Цитати[ред.]

  •  

Ернесто відразу ж вибачився, та потім знову припав до вуст Соледад, і вона відчула, як увесь пил, що роками збирався у неї на серці, раптом вихором зметнувся і геть запорошив їй очі.[1]

  •  

Вони увійшли, тримаючись за руки. Не посміхалися й дивилися в різні боки, проте було таке враження, наче їхні тіла через руки й пальці плавно перетікають одне в одне.[2]

  •  

Матія, власне, й мав себе з Аліче за таку-от пару простих чисел, за близнюків, самотніх і загублених, близьких — але близьких недостатньо, аби по-справжньому одне одного торкнутися.[3]

  •  

Коли тобі чогось бракує, то якось краще розумієш того, хто так само чогось не має[4].

  •  

...не могла зважитися і поїхати, бо вже залежала від того місця, прикипіла до нього з тією упертістю, з якою люди тримаються тільки за те, що завдає їм болю[5].

  •  

[У стосунках ]перші кроки завжди однакові – як перші ходи у шахах. Не треба вигадувати нічого нового, у цьому немає сенсу, бо ж усе одно мета у вас обидвох одна. То вже згодом гра сама собою виходить на той чи інший шлях, і от тільки тоді й з'являється потреба у у якійсь стратегії[6].

  •  

Можна ж заслабнути одним лише спогадом[7].

  •  

Любов тих, кого ми самі не любимо, осідає на поверхні і швидко звідти випаровується.[8]

  •  

Їх з Матією поєднувала невидима пружна нить, похована під горою не надто істотних речей, нить, що могла існувати тільки між такими двома, як вони: між тими, хто побачив одне в одному свою самотність.[9]

  •  

...вся батьківська любов зводиться з часом до таких-от дрібних виявів турботи, до тих речей, про які батьки щосереди розпитували його по телефону: чи поїв, чи не змерз, чи не втомився, іноді – чи вистачає грошей.[10]

  •  

Рішення приймають буквально за кілька секунд, решту часу за них розплачуються.[11]

Примітки[ред.]

Джерело[ред.]

  • Джордано П. Самотність простих чисел : роман / пер. з італ. Андрія Маслюха. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 320 с. — ISBN 978-617-679-228-4.