Сайгьо

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сайгьо
Katsushika Hokusai Poet Saigyo.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сайгьо Хосі (*西行 法師, 1118 — 23 березня 1190) — японський поет жанру танка кінця періоду Хейан й початку періоду Камакура.

Цитати[ред.]

  • Як сумно,
    Що доводиться прощатись
    З вишневим білоцвітом!
    Я вже звик
    Щодня красою квітів милуватись. : (Неприкаяні душі // С. 61)
  • Якщо вмирати —
    Я померти хочу
    Під вишнями квітучими
    В саду
    Весняної і місячної ночі! : (Неприкаяні душі // С. 62)
  • Лише ім'я нетлінне після себе
    Залишив ти на цій землі
    Та ще —
    Це сухотрав'я
    Під байдужим небом. : (Неприкаяні душі // С. 73)
  • Не стану я їй душу відкривати,
    Щоб потім не страждати,
    І себе
    За щирість та відвертість
    Не картати. : (Неприкаяні душі // С. 79)
  • Життя сумне,
    Та вмерти теж негоже,
    Адже лише допоки я живу,
    Ти про мою любов
    Дізнатись можеш. : (Неприкаяні душі // С. 80)
  • Тебе я і в розлуці
    Не забуду!
    Твій світлий образ
    Місяць в небесах
    Мені щоніч нагадувати буде. : (Неприкаяні душі // С. 81)
  • Хоч ми й не домовлялись,
    Я чекаю
    Тебе щоднини! —
    Підганяю ніч,
    Поквапитися ранок закликаю.: (Неприкаяні душі // С. 83)
  • Яка холодна!
    Сердиться ще й досі?
    Та дорікать не стану,
    Бо колись
    Були ми з нею незнайомі й зовсім! : (Неприкаяні душі // С. 86)
  • Стояла у минулому в саду
    Сосна маленька…
    Нині її крона —
    Вже в піднебессі,
    Де вітри гудуть. : (Неприкаяні душі // С. 86)
  • Лише збирався
    Відректись від світу,
    Як вже плітки
    Повсюдно розповзлись, —
    Щоб ще гидкіше стало в ньому жити. : (Неприкаяні душі // С. 102)
  • Якби не ці розлуки і не втрати,
    Тих, кого любиш
    І кого любив,
    Чи справжню тугу
    Ми могли б пізнати? : (Неприкаяні душі // С. 102)
  • Якщо відверто,
    То цей світ — лайно!
    І все ж таки
    Ти мусиш в ньому жити
    Бо нікуди подітись все одно. : (Неприкаяні душі // С. 108)
  • Яка печаль —
    Тягар життя нести
    В забутому людьми
    Селі гірському
    Якби не це блаженство самоти! : (Неприкаяні душі // С. 108)
  • Якщо реальність визнає́ться нами
    Лиш як «уява»,
    То чому ми сни
    Вважаємо не дійсністю,
    А «снами»? : (Неприкаяні душі // С. 110)

Джерело[ред.]

  • Сайгьо. поезії // Неприкаяні душі. Антологія поезії японських мандрівних поетів — дзен-буддистів. Пер. з японської Івана Бондаренка. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. — с. 54-111.