Перейти до вмісту

Рьокан

Матеріал з Вікіцитат
Рьокан
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Рьокан (яп. 良寛) (1758–1831) — японський поет, філософ, каліграф періоду Едо.

Цитати

[ред.]

Танка

[ред.]
  • Цієї ночі
    Місяць милуватись
    Мені сливовим цвітом допоміг
    Весна мине,
    Та буде що згадати! : (Неприкаяні душі // С. 423)
  • Коли удосталь
    Хріну і саке,
    Тоді з весною навіть розставання,
    Насправді,
    Не таке уже й гірке. : (Неприкаяні душі // С. 436)
  • На світі цім
    Людей я не цурався
    Але щастливим був
    Лише тоді,
    Коли на самотині опинявся. : (Неприкаяні душі // С. 436)
  • Недовговічна,
    Як жіноча врода,
    Гірських жоржин, що розцвіли краса — Зірвати жаль
    І не зірвати шкода. : (Неприкаяні душі // С. 440)
  • Немає вже нікого з давніх друзів.
    Сливовий квіте,
    Утішай хоч ти
    Старече серце,
    Що змарніло в тузі! : (Неприкаяні душі // С. 443)
  • В зеленім гаї
    На горі лунає
    Зозулі спів,
    Нагадуючи нам,
    Що ця весна
    Також уже минає! : (Неприкаяні душі // С. 444)
  • Міняється, минає все на світі…
    Незмінним є лиш те,
    Що навесні
    Світ знову буде
    У вишневім квіті! : (Неприкаяні душі // С. 445)
  • Яке блаженство! —
    Хмизу назбирати
    І цілу ніч із чаркою в руці,
    Біля багаття лежачи,
    Не спати! : (Неприкаяні душі // С. 448)
  • Можливо ця роса
    В осіннім лузі —
    Комах горючі сльози,
    Що всю ніч
    Голосять гірко в передсмертній тузі? : (Неприкаяні душі // С. 454)
  • Зустрінемось —
    І ніч, як мить мине!
    Гірські стежки
    Нас завтра знов розлучать,
    На самоті залишивши мене. : (Неприкаяні душі // С. 460)

Хайку

[ред.]
  • Священний храм!
    Вишневий білоцвіт
    На ніжний квіт магнолій опадає. : (Неприкаяні душі // С. 475)
  • Цей грішний світ
    Перетворився раптом
    На справжнє диво — вишень білоцвіт. : (Неприкаяні душі // С. 475)
  • Квітують вишні в горах.
    Навіть ліс
    Нашіптує: «Саке! Саке чарчину!» : (Неприкаяні душі // С. 476)
  • Мені також кортить
    Бодай хоч раз
    Під вишнями в цвіту заночувати! : (Неприкаяні душі // С. 476)
  • Ранкова трапеза
    Під солов'їний спів,
    Який мені цієї ночі снився! : (Неприкаяні душі // С. 478)
  • Співають солов'ї!
    Але, на жаль,
    Так мало тих, хто хоче їх послухать. : (Неприкаяні душі // С. 479)
  • Новий ставок.
    Пірнуло жабеня —
    І жодного не пролунало звуку[1]. : (Неприкаяні душі // С. 480)
  • На ранок рис
    Ще є у казанку...
    Блаженна сутінкова прохолода!: (Неприкаяні душі // С. 483)
  • Почув, прокинувшись
    Далекий крекіт жаб -
    Чи наяву, чи ще зі сновидіння? : (Неприкаяні душі // С. 485)
  • Який палац -
    Ця неба височінь!
    Лісок старіє під осіннім небом. : (Неприкаяні душі // С. 493)
  • У рідний край
    Рушаючи вночі,
    Мене з собою кличуть дикі гуси.: (Неприкаяні душі // С. 497)
  • Украв усе
    З моєї хатки злодій
    Але залишив місяць у вікні!: (Неприкаяні душі // С. 499)
  • Якби завжди себе я почував
    Так гарно,
    Як виходячи із ванни! : (Неприкаяні душі // С. 502)

Примітки

[ред.]
  1. Жартівлива ремінесценція на відомий вірш Мацуо Басьо:
    Старий ставок
    Пірнуло жабеня —
    Вода сплеснула.

Джерело

[ред.]
  • Рьокан. поезії // Неприкаяні душі. Антологія поезії японських мандрівних поетів — дзен-буддистів. Пер. з японської Івана Бондаренка. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. — с. 413–504.