Перейти до вмісту

Рост Юрій Михайлович

Матеріал з Вікіцитат
Рост Юрій Михайлович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Юрій Михайлович Рост (* 1 лютого 1939, Київ, УРСР) — російський фотограф, журналіст, письменник, актор.

Цитати[ред.]

  •  

«Я з Києва. Я народився у Києві в акторській родині. Я думаю, що батько теж був значною мірою моїм учителем, хоча він навіть цього не підозрював. Тому що, будучи актором дуже відомим у Києві, у 41-му році, маючи броню, можливість працювати у фронтових бригадах, 27 червня пішов до армії. Я знаю дві такі історії, ще одна людина, яка теж могла уникнути армії, був Віктор Некрасов, з яким вони дружили, батько дружив, Некрасов теж якоюсь мірою був актором. І ось цей приклад був для мене надзвичайно важливим». — про походження в інтерв'ю «радіо Свобода» Фотограф и публицист Юрий Рост (3 грудня 2013 року)

  •  

«Це початок 1960-х. Вже у 66-му році я приїхав на практику до “Комсомольської правди”, тоді це була дуже гарна газета, до Москви. Це був відважний вчинок, бо до того не займався журналістикою. З усього, що я написав, була одна розповідь, яку надрукували у стінгазеті факультету журналістики, і все. А вже школою та досвідом я обзавівся у “Комсомольській правді”. Там були люди, з якими я дружив і котрі не вчили, але в яких можна було вчитися.
Можливо, найголовнішим таким сурогатним учителем став мій друг, видатний науковий журналіст, взагалі журналіст Ярослав Ярославанов. Згодом він написав історію радянської космонавтики чесну та написав книгу про Королеву чесну. Причому вийшло так, що він видав спочатку другий том, уже власне перемоги Корольова. Бо першого тому, коли Корольов їздив дивитися ракети ФАУ-2, не видавали. Голованов написав, але він надрукував перший том після другого. Він мав інженерні мізки, він сам закінчив МВТУ імені Баумана, він був ракетником. Він був системною людиною, у нього була чудова бібліотека, у нього був чудовий архів, у нього були всі записники пронумеровані. І потім до кінця свого не дуже довгого життя він із цих книжок зробив тритомник зовсім приголомшливий. Славу я називав своїм учителем, хоч мало чого навчився у нього, але все-таки я розумів, як треба працювати. Мені не вдалося систематизувати ні свої записи, ні свої негативи взагалі нічого не систематизував. Тому що, на відміну від Голованова, я думав, що я закінчений циклотимік. Я починав одне, інше, кидав, потім повертався. Чи не клінічно, звичайно, але психологічно так це виглядало. Схожий був на Буратіно, про якого написав ваш дідусь, що йшов до школи з книжками, потім раптом почув із балагану музику, повернув туди, бо там було, мабуть, важливіше та цікавіше». — про студентські роки в інтерв'ю «радіо Свобода» Фотограф и публицист Юрий Рост (3 грудня 2013 року)

  •  

«Я фотографував батьків, звичайно, тому що я фотографую з 46 років. Мій дядько, який також воював, йому вдалося дійти до Німеччини, привіз мені апарат. Фотографію, ось ці діти, знято цим фотоапаратом. Нерегулярно фотографував, але якісь фотографії збереглися. Ось, до речі, фотографія мами у комунальній квартирі, яка була на всіх виставках. Я фотографував їх, так. Але я більше люблю фотографії довоєнні чи батькові військові. Це не парадні фотографії, видно, які гідні люди. Він воював спочатку під Києвом, перше поранення, потім повернувся опинився в ржевському казані і його, на щастя, тяжко пораненого встигли витягнути до того, як замкнувся казан і було знищено величезну кількість радянських солдатів». — про фотографування в інтерв'ю «радіо Свобода» Фотограф и публицист Юрий Рост (3 грудня 2013 року)

  •  

«Час умовний. Ми самі нарізаємо його на відрізки. Роки у різних календарях та релігіях різні. Якщо якась відома людина гідно, а іноді негідно, як деспот, прожила життя, люди іноді називають відповідний період його ім'ям. Наприклад, кажучи «сталінський режим», ми маємо на увазі певний час. Для мене час становлять люди, які жили поряд зі мною.

У мене є чотири головні міста, навіть чотири з половиною: Київ, Ленінград, Москва, Тбілісі та частково Одеса. У кожному з них шматочок мого серця. Ці міста існували для мене до тих пір, поки там жили мої близькі друзі. Я бережу залишки міст, які живуть у мені. Наприклад, у Пітері залишилися Слава Виноградов — видатний документаліст Ніна Попова, яка була охоронцем Музею-квартири Пушкіна, Володя Гречухін, трубковий майстер. Можна ще перераховувати, але вони зберігають атмосферу.

Як змінилися ці міста? Не знаю. Мабуть, щось втратили. Прийшла інша генерація людей, для яких вони мають інше значення, що абсолютно нормально. Це сенс їхнього кола спілкування. Я не намагаюся туди вклинитися. Якщо хтось із цього покоління читає мої книги, я вдячний. Отже, я не сфальшивив, сказав ті речі, які зрозумілі». — про міста та час у інтерв'ю глядачам «Современника» Фотограф Юрий Рост: Каждое время оставляет человеку возможность подкручивать усы вверх (28 січня 2022 року)

  •  

«Однією з головних прикмет часу для мене стала втрата друзів. Не хочеться про це говорити, але за останні два роки пішли, можливо, найближчі. Я їх втрачав і раніше, але тепер якось за експонентом.

Данелія, коли я не хотів влаштовувати дні народження, казав: Ти знаєш, треба. Тому що наступного року, можливо, когось із цих людей ти вже не побачиш». Я дуже вдячний йому за цю начебто просту думку.

Нещодавно помер Найман. Це драматична історія для багатьох, а для мене вона ще й пофарбована тим дивним обставиною, що я бачив Анатолія буквально за три дні до цього. Ми весело і радісно спілкувалися, він виглядав бадьорою та здоровою людиною. Не можу сказати, що у нас із Найманом були близькі стосунки, але вони були доброзичливі, і це чимало.

Для молодого покоління люди, що йдуть — це просто відомі імена письменників, театральних художників, режисерів, а для мене це друзі, з якими були пов'язані, можливо, найкращі роки життя. Хоча всі роки найкращі. Упевнений, що щоразу залишає людині можливість підкручувати вуса вгору». — про друзів та втрат в інтерв'ю глядачам «Современника» Фотограф Юрий Рост: Каждое время оставляет человеку возможность подкручивать усы вверх (28 січня 2022 року)

  •  

«Свого часу я написав Отару Іоселіані, що треба лінуватися. Лінь і неробство — різні речі. Неробство — це така зневіра, а ліньки — ті рідкісні дні та години, коли ти належиш собі. Лінощі це фільтр, який затримує порожні ідеї та пропускає важливі. Припустимо, людина написала п'ять книг, з них хороша — одна. Навіщо він решту написав? Краще б лінувався. Ось Єршов — один «Коник горбунок». Вінєчка Єрофєєв міг написати один твір, і він би вже залишався великим російським письменником — кажу без жодного перебільшення, я думаю, що на моєму віці це найбільша постать у російській літературі. Лінуватися треба». — про правила життя в інтерв'ю глядачам «Современника» Фотограф Юрий Рост: Каждое время оставляет человеку возможность подкручивать усы вверх (28 січня 2022 року)

  •  

«Магія театру в тому, що це не насильницьке мистецтво, на відміну від кіно, де бачиш лише те, що тобі показують. У театрі глядач має вибір. І ще можна прийти на ту саму виставу і сьогодні, і завтра, і побачити щось зовсім різне. Театр добрий тим, що існує в момент, коли ти його бачиш. Для того, щоб постановка жила, має складатися дуже багато чинників на сцені та за її межами. Але коли це відбувається, складно описати емоції — це є абсолютне щастя. У цьому і є, напевно, суть театру: ти завжди виходиш із відчуттям поповнення, здобуття чогось нового. Від кіно, я гадаю, такого не випробувати». — про театр та кіно у інтерв'ю глядачам «Современника» Фотограф Юрий Рост: Каждое время оставляет человеку возможность подкручивать усы вверх (28 січня 2022 року)

  •  

«Іноді з історіями як із фотоплівкою: якщо розповів, поки пишеш — засвітив. Коли надрукуєш, можна скільки завгодно розповідати, але поки що не написав — не можна.

Чудовий художник Михайло Чавчавадзе мені якось сказав: «Дружи з добрими людьми, бо ти про них писатимеш». Іноді тривалі стосунки не складалися, але дійсно з дуже багатьма людьми, про яких я писав, у мене сталося спілкування на все життя.

Коли я вперше побачив Сахарова, зрозумів, що він мені по-людськи, ніби співчутливий. Тобто я йому співчував. Він був зі мною абсолютно чесним, відвертим. З цієї симпатії через багато років з'явилася книга «Кефір треба гріти»». — про текст у інтерв'ю глядачам «Современника» Фотограф Юрий Рост: Каждое время оставляет человеку возможность подкручивать усы вверх (28 січня 2022 року)

  •  

«Клоунада – це найвище мистецтво. У людині одночасно живуть два клоуни: один щось зображує, а другий за цим стежить. Я думаю, що сміхова культура — дуже важлива та серйозна штука. Цей, з дозволу сказати, балаган дуже добре вбирається в людину і залишається там, створюючи передумови для іронічного осмислення того, що відбувається навколо. Власне, звідси з'являється анекдот. Я вважаю, що клоуни абсолютно необхідні для виживання, для формування правильного сприйняття світу люди. Крім того, вони дають радість, радість і любов.

Гумор загострює будь-яку проблему — інакше «Ревізор» вижив би майже півтори сотні років? Думаю, ця гострота сміху дуже важлива, це неможливо контролювати, тому він дуже небезпечний тим, що існує сам собою. Сміх виникає у потрібні моменти, і це найчесніша оцінка.». — про дурнів та гумор в інтерв'ю глядачам «Современника» Фотограф Юрий Рост: Каждое время оставляет человеку возможность подкручивать усы вверх (28 січня 2022 року)

Примітки[ред.]