Перейти до вмісту

Некрасов Віктор Платонович

Матеріал з Вікіцитат
Некрасов Віктор Платонович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Ві́ктор Плато́нович Некра́сов (4 (17) червня 1911 або 17 червня 1911, Київ — 3 вересня 1987, Париж, Франція) — український радянський письменник і дисидент.

Цитати[ред.]

  •  

«Я – великодержавний український буржуазний сіоніст». — про свою громадянську позицію До 100-ліття Віктора Некрасова (16 червня 2011 року)

  •  

«...Гуляв я пару днів тому Шилонським замком і думав — адже 8 місяців тому (17 січня 1974) сидів я на своїй тахті і з сумом дивився на його зображення в рамі над Галкіною тахтою, поки Віті (так він називав гебістів, які робили обшук) нишпорилися в речах... Або — 8 років тому ми з мамою відпочивали в Комарові, а в Москві судили Синявського та Даніеля . А зараз мадам Синявська спеціально приїжджає з Парижа до Цюріха, щоб забрати Джульку (собачку Некрасових). A?..

Ну, завершую! Поїхав у Монтре, у гості до... Набокова. А? Що скажеш?». — про те, як Некрасови покинули Київ у вересні 1974 року До 100-ліття Віктора Некрасова (1974)

  •  

«Отже, ми в Парижі. Вже 2 тижні. Сидимо, за Галкіним виразом — ви ж її знаєте — на шиї у Синявських. Таки сидимо, таки на шиї... Але вони хлопці — ось! — я поринув у власну атмосферу — просту, природну, російську, без рахунків, без зайвих слів. Втім — обмовлюся — Мая не проти поговорити й подиктаторствувати, і Андрій у всьому їй підкоряється. Але гіршою від цього не стає. М'який, тихий, добрий і справжній. Обидва справжні.

У будинку (3 поверхи, гвинтові сходи, ходи-переходи) повний бедлам (паризький варіант Лунгіних) і все вимагає ремонту, зате старовина (дому років 150) і гліцинії, і басейн із золотими рибками, ну і т. д. Мене все це влаштовує ... До певного часу, до часу, звичайно. Стану на ноги, ну і тоді...

Як відбувається становлення? Для початку (теж справа рук Маї) отримали французькі «carte de sejour» на 1 рік — це внутрішні паспорти для іноземців. Друге — отримав літературного агента, який «вестиме» всі мої літ.-видав. справи. Третє — чекаю на свої, як тут кажуть, манускрипти. Привіз їх Татищев (культатташе франц. Посольства в Москві), але ще не встиг розпакувати ящики. Отримаю їх — почну щось доробляти у «Міських прогулянках». А поки що — суєта. То ми до когось, то до нас хтось. Парижа по-справжньому ще не бачили. Ось приїхала на кілька днів дружина Белінкова, і ми з Галкою підемо трохи з нею похитатися. До тебе прохання - подзвони Р (оману) Ґулю і попроси вислати мені «(Нове) Рус. Слово» на Синявський адресу. Ось поки що все. Хочу бачити! Хочу потріпатись!..» — про початок свого нового життя Некрасових у Франції (1974)

  •  

«Біля Некрасова постійно крутилися численні літературні та навкололітературні хлопчики, деякі з них були надіслані відомством держбезпеки. Некрасов знав, що за ним шпигують. До одного з юних шпиків він, пам'ятаю, звернувся просто на вулиці, поцікавившись, скільки той заробляє. Шпик зашарівся і пішов, пробурмотів щось незрозуміле.
Квартира Некрасова прослуховувалась, у цьому не було сумнівів. Друзі просили Некрасова бути обережними не тільки в телефонних розмовах, а й просто в квартирних. Серед цих друзів були радіоінженери, і вони довго ламали голову — де міг бути підсаджений мікрофонний жучок? Нарешті виявили — у коридорі в електричному лічильнику крихітний пристрій. За допомогою лупи прочитали тавро виробника: Made in USA. Після цього в будинку з'явилася привезена з тієї ж Америки дощечка із пластиковою сторінкою зверху. На ній писали, одразу стираючи». — про умови в яких жив Некрасов Воспоминания о Викторе Платоновиче Некрасове Юрий Дулерайн (2005)

  — Юрій Дулерайн
  •  

«Некрасов пишався тим, що вирахував падіння вождя, коли, прогулюючись увечері по Інститутській вулиці на Печерську, звернув увагу на те, що робітники вилучали портрети Хрущова з начальницької галереї напередодні жовтневих свят. Пізніше про це передало всезнаюче Бі-Бі-Сі. Я прийшов до Некрасова з четвертинкою, щоб відзначити подію. Однак, прийнявши стаканчик за падіння свого гонителя, Некрасов сказав, дістаючи з холодильника малосольний огірок: «Юрочко, пригадайте моє слово, ми пошкодуємо ще про Микиту». Він мав рацію, оскільки з приходом Брежнєва посилилися гоніння на дисидентів. За Хрущова лаяли за вільнодумство, але, як правило, не садили. Некрасов своє співчуття на адресу поваленого лідера пояснював і тим, що завдяки хрущовській лайці він здобув міжнародну популярність: його почали активно публікувати на Заході, у його квартиру зачастили іноземні кореспонденти». — про оцінку політики Хрущова Воспоминания о Викторе Платоновиче Некрасове Юрий Дулерайн (2005)

  — Юрій Дулерайн
  •  

«Якось Некрасов попросив мене супроводжувати його до Івана Дзюби. До цього відомого українського літератора-дисидента Некрасов ставився з особливою теплотою. Києвом пролунала чутка про арешт Івана Дзюби. Служив він редактором якогось відомчого журналу Академії наук України, на мою думку, хімічного, і того дня не прийшов на роботу. Бі-Бі-Сі передало, що Дзюбу нібито заарештували. Так ось, почувши повідомлення про Дзюбу, Некрасов сказав одразу: «Поїхали до Вані». Приїхавши, ми виявили, що Дзюба, слава Богу, на волі, а на службу не пішов через хворобу.

Від Дзюби ми вирушили до мене додому. Некрасов хотів подивитися на мого сина, якого ми з дружиною назвали на його честь. Вдома застали мого батька, який розгубився, коли до кімнати зайшов відомий письменник». — про зустріч з Іваном ДзюбоюВоспоминания о Викторе Платоновиче Некрасове Юрий Дулерайн (2005)

  — Юрій Дулерайн

Примітки[ред.]