Теорія відносності
Теорія відносності | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Теорія відносності — фізична теорія, що розглядає просторово-часові закономірності як універсальні, дійсні для будь-яких фізичних процесів.
Цитати
[ред.]Відколи математики накинулися на теорію відносності, навіть я перестав її розуміти[1]. |
|||||
— Альберт Ейнштейн |
Порівняно з теорією відносності, створення неевклідової геометрії — не більш, як дитяча гра. |
|||||
— М. Планк[2] |
Сучасна фізика вимагає від математики зовсім нових методів, далеко абстрактніших і більш теоретичних. Побудова теорії відносності Ейнштейна виявилася можливою лише з допомогою дуже складних і абстрактних методів багатовимірної диференціальної геометрії і тензорного аналізу; теорія квантів спирається, з одного боку, на теорію імовірностей, з другого — на весь апарат сучасної абстрактної алгебри і теорії функціональних просторів, тобто якраз на ті дисципліни, які є найбільш вишуканими і абстрактними досягненнями нового розвитку математики, що виник на ґрунті теорії множин. |
|||||
— П. С. Александров[3] |
Кібернетика увійшла до системи науки. Але ввійшла вона не як нова дисципліна і не як новий «предмет». Вона ввійшла як перетворювальниця всієї системи наук, як руйнівниця меж між «предметами». Їй виявилося тісно на старих полицях. Разом з іншими неспокійними новими науками, такими, скажімо, як теорія відносності або генетика, кібернетика стала не лише додатковим елементом, а й каталізатором, що прискорює перетворення всієї системи знання. |
|||||
— С. В. Остапенко[4] |
Див. також
[ред.]Примітки
[ред.]- ↑ Зелиг, С. 30
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 214
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 217
- ↑ Математика в афоризмах, 1974, с. 238
Література
[ред.]- Зелиг К. Альберт Эйнштейн. — М.: Атомиздат, 1966. — 232 с.