Расьомон (новела)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Расьомон» (яп. 羅生門) — новела японського письменника Рюносуке Акутаґава.

Цитати[ред.]

  •  

(…) занедбання всюди було жахливе. (…) За таких обставин нікому й на думку не спадало полагодити браму Расьомон. (…) стало звичним приносити до брами невпізнані трупи й залишати їх тут напризволяще.[1]

  •  

Раніше автор написав: «Слуга чекав, коли передощиться». (…) Слушніще буде сказати, що слуга не чекав», коли передощиться, а «загнаний негодою у сховок, бездомний, він не знав, куди подітися».[2]

  •  

Слуга вже був погодився, що треба шукати порятунку, але, природно, не мав відваги остаточно визнати, що йому лишається одне — стати розбійником.[2]

  •  

Щоразу, як стара видирала волосинку, страх його потроху вщухав (…) щомиті в його душі дедалі зростала огида до всякого зла. Якби під ту пору хтось звернув його роздуми (…) — померти йому з голоду чи стати розбійнико, — то слуга, напевне, без вагань вибрав би голодну смерть. (…) слуга не здогадувався, задля чого стара видирає волосся. Отже, й не знав, як людським розумом має збагнути той вчинок: вважати його за добро чи зло.[3]

  •  

Воно, може, й справді гріх висмикувати волосся з мерців. Але оці небіжчики — загалом люди, які того варті. (…) в моїй роботі не бачу нічого поганого. Іншої ради нема: якщо цього не робитиму,то теж умру з голоду.[4]Стара

Примітки[ред.]

Джерело[ред.]

  • Акутаґава Р.. Павутинка: Вибрані новели / Переклав з япон. Іван Дзюб. — Львів.: Піраміда, 2006. — 232 с. — ISBN 966-8522-71-0