Повалій Таїсія Миколаївна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Таїсія Повалій
Таисия Повалий.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Таї́сія Микола́ївна Повалі́й (1964, Шамраївка, Сквирський район, Київська область) — українська співачка. Народна артистка України. Народний депутат України 7-го скликання.

Цитати[ред.]

  •  

Якщо моя творчість подобається якомусь політикові — я дуже рада. Так само, як радію тому, що воно подобається моєму сусідові чи будь-якій іншій людині. Оскільки всі разом ці люди є основним надбанням кожного артиста. Воно називається «мій глядач». І соціальні характеристики мого глядача для мене значення не мають[1].

  •  

Завжди говорила й говоритиму, що вдячна Леоніду Даниловичу за те, що він надав мені два звання — заслуженої та народної артистки, — яких до цього я довго не могла одержати. Для мене це дуже важливо, оскільки ці звання я не просто заробила, а, перепрошую, виорала багаторічною працею. І мріяла про них із дитинства[1].

  •  

Я завжди намагаюся поставити себе так, щоб у людей, котрі не викликають моєї симпатії, не виникало бажання зав’язати зі мною приятельські стосунки. Я вмію тримати дистанцію і порушую її лише тоді, коли людина мені приємна[1].

  •  

Не таємниця, що у вітчизняному шоу-бізнесі деякі поняття про бізнес вивернуто навиворіт. Те, на чому західні артисти заробляють гроші, нашим, навпаки, приносить збитки. Західні, як відомо, основні доходи одержують від продажу альбомів. У нас це поки неможливо. Але при цьому альбоми однаково випускаємо. І на ці випуски витрачаємо набагато більше, ніж одержуємо потім від продажів[1].

  •  

Я завжди вважала і вважатиму: шанувальників не можна завоювати до кінця свого життя. Сьогодні ти можеш подобатися, а завтра... Це постійна боротьба за свою публіку. Розслаблюватися не можна в жодному разі. Смерть артиста настає в той момент, коли він починає блаженно теліпати ніжками, сидячи на своїх лаврах[1].

  •  

...від самого концерту ще жодного разу в житті не втомлювалася. Хоч як погано почувалася б, виходжу на сцену — і відразу щось відбувається. Хоч як хочу, а не зможу пояснити, що саме. Але ти миттєво забуваєш про всі хвороби, про те, що годину тому лаялася з чоловіком і щось там тобі не подобалося. Забуваєш про все на світі! Зцілює не сама сцена, а очі, спрямовані на тебе із зали, які чогось від тебе чекають[1].

  •  

Щоб бути українкою, не треба постійно ходити у вишиванці. Мені дуже подобається один вислів: «Вишиванка в мене під шкірою». Так ось, вона в мене під шкірою — це, коли хочете, стан душі, який не потребує пафосного демонстрування[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg