Петлюра Симон Васильович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Симон Петлюра
Symon Petlura, 1917 (cropped).jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Си́мон Васильович Петлю́ра (1879–1926) — український державний і політичний діяч, організатор українських збройних сил, голова Директорії УНР (1919–1920).

Цитати[ред.]

  • Держава — понад партії,
    Нація — понад класи!
  • Там, де справжній талант, — там, справді, немає старості.
  • Для таланту немає смерті, бо він не вірить в неї.
  • Кров закінчує глибокі процеси національних емоцій.
  • Шукайте правди в своїй громаді.
  • Наша сила — в єдності, а порука успіху наших змагань — в державній слухняності!
  • Справа здобуття української державності — це справа нації української, а не якогось класу чи партії.
  • Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю[1].
  • Великий чин наших лицарів вчить вірності ідеалам і умінню підпорядковуватись.
  • В боротьбі виростає сила.
  • Тільки вірність і слухняність творять передумови успіху національної боротьби.
  • Вірність є основою не лише родинного життя.
  • Кров, пролита для великої мети, не засихає.
  • Не забуваймо про меч, учімося міцніше тримати його в руках.
  • Гірше, ніж москальські воші, можуть бути тільки українські гниди.[2]
  • Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
  •  

Українська еміграція є органічною інтегральною частиною цілого українського народу, що під чужою владою перебуває. Політичні думи, культурно-освітні стремління й організаційні змагання до утворення власної держави української нації повинні наскрізь пройняти й українську еміграцію, яка в спеціяльних умовинах свого перебування на чужині, здебільшого в європейських державах, мусить тут виконати одповідальну частину загальнонаціональної і загальнодержавної програми української нації, а, власне, ту частину, що її народ наш під окупаційною владою доконати не може, а яка, проте, має величезне значення в справі будівництва Української Держави. Не марнотратним, не яловим повинно бути життя і перебування нашої еміграції поза межами Батьківщини, а повним глибокого змісту та пожиточних наслідків для рідного краю!

  Петлюра С. Статті. — К.: Дніпро, 1993. — С. 235[3]
  •  

Росіянин, чи простіше кажучи - москаль, або руський, все одно, чи він «цареві-батюшці» служить, чи соціялістом-революціонером себе називає, чи нарешті в большевики-комуністи пошився - він однаковий; без брехні жити не може; обманювати - для нього перше діло. Обманом, брехнею, підбоєм та крутійством він цілі віки жив; обман для нього другою натурою стався; обманом він інші народи поневолював.

  Петлюра С. Московська воша — П.: Бібліотека ім. Симона Петлюри та Націоналістичне видавництво у Европі, 1966. — С. 101 — С. 16
  •  

Московщина уміє різні фарби для утисків над нами прибирати: коли треба: то вона робиться "червоною", а коли того вимагає справа, то "білою" — Про засилля та преференції представникам білої еміграції в уряді Павла Скоропадського та утиски українського національного руху

  Петлюра С. Московська воша — П.: Бібліотека ім. Симона Петлюри та Націоналістичне видавництво у Европі, 1966. — С. 101 — С. 30
  •  

Ми повинні скомпрометувати ідею реставрації великої Росії, як ідею нереальну, штучну і невигідну для Європи, натомість виставляючи план поділу її, як найбільш доцільне розв'язання остогидлої, неспокійної справи, що все таїла в собі загрозу і небезпеку для Європи, що й тепер таїть в собі ті ж самі тенденції та поборювати наміри деяких груп еміграції (Грушевського, Винниченка) прихилити українців до федеративного співжиття з нею. — Подано згідно тексту в С.Х. Литвин «Суд історії: Петлюра і петлюрознавство» (2002)

  Петлюра С. Статті, листи, документи… - Т. 3. - С. 553-557.
  •  

Найбільшою перешкодою для визнання суверенності України є гіпноз самого імені Росія. Цей гіпноз треба розвіяти, особливо в Америці (Північні Штати) та Франції. Справу поділу Росії треба поставити як справу покою цілого світу, як справу європейської рівноваги та реально-матеріальної вигоди держав — Сергійчук В. Гіпноз Росії треба розвіяти // Пам'ять століть. - 1996. - Ч. 2. - С. 118.

  Петлюра С. З листа до прем'єра А. Лівицького від 14 травня 1922 р.
  •  

Я думаю, що українська автокефальна Церква головою своїм повинна мати власного патріарха як цілком логічне завершення її ієрархічної архітектоніки і еволюції нашої національної думки, нашої національної церковної ідеології. Український патріарх - рівний патріархові московському - це річ, потреба якої вимагається інтересами української Церкви та своєчасною оцінкою тих небезпек, що загрожувати будуть, - я це передбачаю, - в її натуральному розвитку — Щодо помісної Церкви Київського патріархату

  Петлюра С. Народе український. Вибрані статті, листи, документи. - Харків, 1992. -С. 146.
  •  

Якими б успішними в майбутньому не були наші здобутки та досягнення в площині політичної боротьби, все ідею нашої державної незалежності «по руках і ногах» буде в'язати залежність в площині церковній, вгашаючи і підтинаючи самостійницькі змагання нашого народу. Нація, що прагне до власного державного життя, не може помиритися з такою залежністю — З листа до І.Огієнка

  Петлюра С. Народе український. Вибрані статті, листи, документи. - Харків, 1992. -С. 144.
  •  

Терор являється засобом політичної боротьби, в ті хвилини, коли нормальна боротьба політичних партій робиться неможливою — З приводу вбивства Мирославом Січинським Анджея Потоцького

  Петлюра С. Народе український. Вибрані статті, листи, документи. - Харків, 1992. -С. 34.

Приписують[ред.]

  •  

Ви не в силі представить собі моєї радости, що ви вже тут у Києві з нами. Тепер вже будемо спільно будувати Українську Державу, бо без вас не буде України. Ви ж Европа, а тут Азія. — під час розмови з представниками делегації ЗУНР перед підписанням Акту Злуки

  Гуцуляк Михайло. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл.— С. 169.

Про Петлюру[ред.]

  •  

Дрібний банковий бухгалтер і маленький журналіст, що випадково, примхою революції і недолею нашої убогості… повірив у те, що він — генерал, отаман, командуючий армією і т. п.

  Володимир Винниченко (Винниченко В. Щоденник. 1911—1920.— Едмонтон; Нью-Йорк, 1980.— Т. 1.— С. 362—363[4])
  •  

„Головний отаман УНР“ — це певний тип сучасного українського інтелігента. Коли цей тип удержиться у нас на далі, то Петлюра стане між національними героями нашої історії, таким як: Кормильчичі, Болоховці, Пушкарі, Ханенки, Гонти, Довбуші, Махни і т. ин., та разом із цим не буде української нації. Щоб вона була, чи радше — щоб вона витворилася, жила і розвивалася, задля цього тип Петлюрівця мусить зникнути із нашого громадянства; мусить повстати новий тип українського інтеліґента, антитеза Петлюрівця — тип, який набуде всі ці прикмети і цінности, якими дотеперішній відріжняеться від представників справжніх культурних народів. Наша неосвіченість мусить уступити місце знанню, наш еґоїзм — самопожертвуванню, наша самоволя — дисципліні, наше інтриґанство — особистій і громадській чесности, наше доктринерство  — справжньому знанню народу і його життя, наша демаґоґічність  — громадському вихованню, наш пайдократизм — пошані авторитету, наше фразерство — позитивній діяльности, наша поверховність  — солідности, наш демократизм, радикалізм, соціялізм й анархізм, мусить бути замінений пізнанням і зрозумінням дійсних політичних, культурних, соціяльних та господарських цінностей і розвоєвих законів.

Що більше. Дотеперішній тип українського інтеліґента мусить зникнути не тілько із громадського, життя, а й з його літератури й історії. Значить  —  переродження мусить йти в парі з ревізією нашої історичної ґалєрії. Коли це станеться, то портрету Петлюри не буде ані в українськім Пантеоні, ані в самім історичнім музею заслужених для рідного краю Українців, хиба тілько в окремім зачиненім кабінеті з написом на дверях: „молоді вступ забороняється”.

Там показуватимуть зразки перебутих поганих національних хоріб українського народу.

  Степан Томашівський (Під колесами історії. Петлюра (політичний некролоґ) Берлін— 1922. — C. 35)
  •  

Ні, задихнешся в такій країні і в такий час. Ну її до чорта! Міф. Міф Петлюра. Його не було взагалі. Це міф, так само примітний, як і міф про ніколи неіснуючого Наполеона, але значно менш красивий. Трапилось інше. Потрібно було цей самий мужицький гнів підманити по одній якій-небудь дорозі, бо так вже чародійно влаштовано на білому світі, що, скільки б він не біг, він завжди фатально опиняється на одному й тому ж перехресті.

 

Нет, задохнешься в такой стране и в такое время. Ну ее к дьяволу! Миф. Миф Петлюра. Его не было вовсе. Это миф, столь же замечательный, как миф о никогда не существовавшем Наполеоне, но гораздо менее красивый. Случилось другое. Нужно было вот этот самый мужицкий гнев подманить по одной какой-нибудь дороге, ибо так уж колдовски устроено на белом свете, что, сколько бы он ни бежал, он всегда фатально оказывается на одном и том же перекрестке.

  Михайло Булгаков («Біла Гвардія»[5])
  •  

Ніхто, жоден чоловік не знав, що власне, хоче влаштувати цей Петурра на Україні, але повністю всі вже знали, що він, таємничий і безликий (хоч, правда, газети час від часу поміщали на своїх сторінках перший же, який потрапив до редакції, знімок католицького прелата, кожний раз різного, з підписом - Симон Петлюра), бажає її, Україну, завоювати, а для того, щоб її завоювати, він йде брати Город.

 

Никто, ни один человек не знал, что, собственно, хочет устроить этот Пэтурра на Украине, но решительно все уже знали, что он, таинственный и безликий (хотя, впрочем, газеты время от времени помещали на своих страницах первый попавшийся в редакции снимок католического прелата, каждый раз разного, с подписью - Симон Петлюра), желает ее, Украину, завоевать, а для того, чтобы ее завоевать, он идет брать Город.

  Михайло Булгаков («Біла Гвардія»[6])

Примітки[ред.]

  1. Володимир Дмитрук. Вони боролися за волю України. — Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2007. — с.5
  2. Симон Петлюра: “Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди”. У Володимирі-Волинському вшановували пам’ять Небесної Сотні
  3. Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. – Вип. 7. — С. 157
  4. Він — з когорти вождів, с. 50
  5. http://lib.ru/BULGAKOW/whtguard.txt
  6. http://lib.ru/BULGAKOW/whtguard.txt

Джерела[ред.]