Чикаленко Євген Харламович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чикаленко Євген Харламович
Євген Чикаленко.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Євге́н Харла́мпійович Чикале́нко (9 (21) грудня 1861, Перешори, Україна — 20 червня 1929, Подєбради, Чехословаччина або Прага, Чехословаччина) — визначний громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном, землевласник, видавець, публіцист. Один з ініціаторів скликання Центральної Ради.

Цитати[ред.]

  •  

Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені[1].

  •  

Колись Україна таки буде самостійною. Не пропадуть дурно отсих майже два роки самостійного існування, не пропаде марно ота кров, яку проливають тепер українці, не минеться безслідно оте обдирання народу московськими большевиками; свідомість національна серед українського народу за цих два роки зросла безмірно більше, ніж за останніх 200 років, і тепер вже ніякі заходи наших сусідів-ворогів не зможуть викреслити, витерти з життя нашого народу отої свідомости[2][3].

  •  

Українським монархом не може бути ні Скоропадський, ні Петлюра, ні хтось інший свій, бо на свойому ми, зі своєї недисциплінованості, не об'єднаємося, неомиримося, а знову тільки якийсь варяг, як в старовину; якийсь чужоземний королевич, що матиме за собою піддержку якоїсь держави, прийде зі своєю гвардією, привезе своїх, а не московських фахівців, чи спеців, і поведе політику понадклясову, понадпартійну і зорганізує державу з неграмотних хліборобів, як це зробили в наші часи чужоземні королевичі в Греції, Румунії, Болгарії[4].

  •  

Петлюра, безумовно талановита і недурна людина, був нікчемним військовим міністром, бо нічого не тямив в військових справах і ніякого організаторського хисту не мав; не дурно сатиричні журнальчики висміювали його, називаючи «балериною» та малюючи його в жіночих панталонах на дитячому дерев'яному конику[4].

  •  

Польський народ відродився націо­нально, а тепер і політично, найбільше дякуючи культурній праці інтелігенції[3]. — 5 червня 1919 року

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg