Петлюра Симон Васильович
Симон Петлюра | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Си́мон Васильович Петлю́ра (1879–1926) — український державний і політичний діяч, організатор українських збройних сил, голова Директорії УНР (1919–1920).
Цитати
[ред.]- Держава — понад партії,
Нація — понад класи! - Там, де справжній талант, — там, справді, немає старості.
- Для таланту немає смерті, бо він не вірить в неї.
- Шукайте правди в своїй громаді.
- Наша сила — в єдності, а порука успіху наших змагань — в державній слухняності!
- Справа здобуття української державності — це справа нації української, а не якогось класу чи партії.
- Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю[1].
- Великий чин наших лицарів вчить вірності ідеалам і умінню підпорядковуватись.
- В боротьбі виростає сила.
- Тільки вірність і слухняність творять передумови успіху національної боротьби.
- Вірність є основою не лише родинного життя.
- Кров, пролита для великої мети, не засихає.
- Не забуваймо про меч, учімося міцніше тримати його в руках.
- Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Українська еміграція є органічною інтегральною частиною цілого українського народу, що під чужою владою перебуває. Політичні думи, культурно-освітні стремління й організаційні змагання до утворення власної держави української нації повинні наскрізь пройняти й українську еміграцію, яка в спеціяльних умовинах свого перебування на чужині, здебільшого в європейських державах, мусить тут виконати одповідальну частину загальнонаціональної і загальнодержавної програми української нації, а, власне, ту частину, що її народ наш під окупаційною владою доконати не може, а яка, проте, має величезне значення в справі будівництва Української Держави. Не марнотратним, не яловим повинно бути життя і перебування нашої еміграції поза межами Батьківщини, а повним глибокого змісту та пожиточних наслідків для рідного краю! |
|||||
— Петлюра С. Статті. — К.: Дніпро, 1993. — С. 235[2] |
Росіянин, чи простіше кажучи - москаль, або руський, все одно, чи він «цареві-батюшці» служить, чи соціялістом-революціонером себе називає, чи нарешті в большевики-комуністи пошився - він однаковий; без брехні жити не може; обманювати - для нього перше діло. Обманом, брехнею, підбоєм та крутійством він цілі віки жив; обман для нього другою натурою стався; обманом він інші народи поневолював. |
|||||
— Петлюра С. Московська воша — П.: Бібліотека ім. Симона Петлюри та Націоналістичне видавництво у Европі, 1966. — С. 101 — С. 16 |
Московщина уміє різні фарби для утисків над нами прибирати: коли треба: то вона робиться "червоною", а коли того вимагає справа, то "білою" — Про засилля та преференції представникам білої еміграції в уряді Павла Скоропадського та утиски українського національного руху |
|||||
— Петлюра С. Московська воша — П.: Бібліотека ім. Симона Петлюри та Націоналістичне видавництво у Европі, 1966. — С. 101 — С. 30 |
Ми повинні скомпрометувати ідею реставрації великої Росії, як ідею нереальну, штучну і невигідну для Європи, натомість виставляючи план поділу її, як найбільш доцільне розв'язання остогидлої, неспокійної справи, що все таїла в собі загрозу і небезпеку для Європи, що й тепер таїть в собі ті ж самі тенденції та поборювати наміри деяких груп еміграції (Грушевського, Винниченка) прихилити українців до федеративного співжиття з нею. — Подано згідно тексту в С.Х. Литвин «Суд історії: Петлюра і петлюрознавство» (2002) |
|||||
— Петлюра С. Статті, листи, документи… - Т. 3. - С. 553-557. |
Найбільшою перешкодою для визнання суверенності України є гіпноз самого імені Росія. Цей гіпноз треба розвіяти, особливо в Америці (Північні Штати) та Франції. Справу поділу Росії треба поставити як справу покою цілого світу, як справу європейської рівноваги та реально-матеріальної вигоди держав — Сергійчук В. Гіпноз Росії треба розвіяти // Пам'ять століть. - 1996. - Ч. 2. - С. 118. |
|||||
— Петлюра С. З листа до прем'єра А. Лівицького від 14 травня 1922 р. |
Я думаю, що українська автокефальна Церква головою своїм повинна мати власного патріарха як цілком логічне завершення її ієрархічної архітектоніки і еволюції нашої національної думки, нашої національної церковної ідеології. Український патріарх - рівний патріархові московському - це річ, потреба якої вимагається інтересами української Церкви та своєчасною оцінкою тих небезпек, що загрожувати будуть, - я це передбачаю, - в її натуральному розвитку — Щодо помісної Церкви Київського патріархату |
|||||
— Петлюра С. Народе український. Вибрані статті, листи, документи. - Харків, 1992. -С. 146. |
Якими б успішними в майбутньому не були наші здобутки та досягнення в площині політичної боротьби, все ідею нашої державної незалежності «по руках і ногах» буде в'язати залежність в площині церковній, вгашаючи і підтинаючи самостійницькі змагання нашого народу. Нація, що прагне до власного державного життя, не може помиритися з такою залежністю — З листа до І.Огієнка |
|||||
— Петлюра С. Народе український. Вибрані статті, листи, документи. - Харків, 1992. -С. 144. |
Терор являється засобом політичної боротьби, в ті хвилини, коли нормальна боротьба політичних партій робиться неможливою — З приводу вбивства Мирославом Січинським Анджея Потоцького |
|||||
— Петлюра С. Народе український. Вибрані статті, листи, документи. - Харків, 1992. -С. 34. |
московська воша та брехливе слово московських шептунів та їхніх наймитів – наших недолюдків-запроданців – посіяли роздор серед людей і збаламутили їх. — цит. за Стамбол Ігор. Війна України з Росією в інтелектуальній спадщині лідерів українства ХХ століття |
|||||
Petliura, S. (1966). Moskovska vosha. Paryzh, 100 p. Retrieved |
- Кров нації
- Кров закінчує глибокі процеси національних емоцій.
Приписують
[ред.]Ви не в силі представить собі моєї радости, що ви вже тут у Києві з нами. Тепер вже будемо спільно будувати Українську Державу, бо без вас не буде України. Ви ж Европа, а тут Азія. — під час розмови з представниками делегації ЗУНР перед підписанням Акту Злуки |
|||||
— Гуцуляк Михайло. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл.— С. 169. |
Нам не так страшні московські воші, як страшні українські гниди — Симон Васильович ніколи цієї фрази не вимовляв. В усякому разі, в серйозних джерелах її нема. Писав про московських вошів, про «своїх» гнид, але не називав їх «українськими». І того, що вони страшніші за московських, – теж немає [3] |
Про Петлюру
[ред.]Дрібний банковий бухгалтер і маленький журналіст, що випадково, примхою революції і недолею нашої убогості… повірив у те, що він — генерал, отаман, командуючий армією і т. п. |
|||||
— Володимир Винниченко (Винниченко В. Щоденник. 1911—1920.— Едмонтон; Нью-Йорк, 1980.— Т. 1.— С. 362—363[4]) |
„Головний отаман УНР“ — це певний тип сучасного українського інтелігента. Коли цей тип удержиться у нас на далі, то Петлюра стане між національними героями нашої історії, таким як: Кормильчичі, Болоховці, Пушкарі, Ханенки, Гонти, Довбуші, Махни і т. ин., та разом із цим не буде української нації. Щоб вона була, чи радше — щоб вона витворилася, жила і розвивалася, задля цього тип Петлюрівця мусить зникнути із нашого громадянства; мусить повстати новий тип українського інтеліґента, антитеза Петлюрівця — тип, який набуде всі ці прикмети і цінности, якими дотеперішній відріжняеться від представників справжніх культурних народів. Наша неосвіченість мусить уступити місце знанню, наш еґоїзм — самопожертвуванню, наша самоволя — дисципліні, наше інтриґанство — особистій і громадській чесности, наше доктринерство — справжньому знанню народу і його життя, наша демаґоґічність — громадському вихованню, наш пайдократизм — пошані авторитету, наше фразерство — позитивній діяльности, наша поверховність — солідности, наш демократизм, радикалізм, соціялізм й анархізм, мусить бути замінений пізнанням і зрозумінням дійсних політичних, культурних, соціяльних та господарських цінностей і розвоєвих законів. |
|||||
— Степан Томашівський (Під колесами історії. Петлюра (політичний некролоґ) Берлін— 1922. — C. 35) |
Петлюра, безумовно талановита і недурна людина, був нікчемним військовим міністром, бо нічого не тямив в військових справах і ніякого організаторського хисту не мав; не дурно сатиричні журнальчики висміювали його, називаючи «балериною» та малюючи його в жіночих панталонах на дитячому дерев'яному конику[5]. |
|||||
— Євген Чикаленко |
Ні, задихнешся в такій країні і в такий час. Ну її до чорта! Міф. Міф Петлюра. Його не було взагалі. Це міф, так само примітний, як і міф про ніколи неіснуючого Наполеона, але значно менш красивий. Трапилось інше. Потрібно було цей самий мужицький гнів підманити по одній якій-небудь дорозі, бо так вже чародійно влаштовано на білому світі, що, скільки б він не біг, він завжди фатально опиняється на одному й тому ж перехресті. |
|||||
Нет, задохнешься в такой стране и в такое время. Ну ее к дьяволу! Миф. Миф Петлюра. Его не было вовсе. Это миф, столь же замечательный, как миф о никогда не существовавшем Наполеоне, но гораздо менее красивый. Случилось другое. Нужно было вот этот самый мужицкий гнев подманить по одной какой-нибудь дороге, ибо так уж колдовски устроено на белом свете, что, сколько бы он ни бежал, он всегда фатально оказывается на одном и том же перекрестке. | |||||
— Михайло Булгаков («Біла Гвардія»[6]) |
Ніхто, жоден чоловік не знав, що власне, хоче влаштувати цей Петурра на Україні, але повністю всі вже знали, що він, таємничий і безликий (хоч, правда, газети час від часу поміщали на своїх сторінках перший же, який потрапив до редакції, знімок католицького прелата, кожний раз різного, з підписом — Симон Петлюра), бажає її, Україну, завоювати, а для того, щоб її завоювати, він йде брати Город. |
|||||
Никто, ни один человек не знал, что, собственно, хочет устроить этот Пэтурра на Украине, но решительно все уже знали, что он, таинственный и безликий (хотя, впрочем, газеты время от времени помещали на своих страницах первый попавшийся в редакции снимок католического прелата, каждый раз разного, с подписью - Симон Петлюра), желает ее, Украину, завоевать, а для того, чтобы ее завоевать, он идет брать Город. | |||||
— Михайло Булгаков («Біла Гвардія»[7]) |
Примітки
[ред.]- ↑ Володимир Дмитрук. Вони боролися за волю України. — Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2007. — с.5
- ↑ Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. – Вип. 7. — С. 157
- ↑ [1]
- ↑ Він — з когорти вождів, с. 50
- ↑ Чикаленко Є. Х. Щоденник (1907—1917). — Львів: Червона калина, 1931. — 496 с.
- ↑ http://lib.ru/BULGAKOW/whtguard.txt
- ↑ http://lib.ru/BULGAKOW/whtguard.txt
Джерела
[ред.]- Він — з когорти вождів: Кращі конкурсні праці про дорев. діяльність Симона Петлюри.— К.: Дніпро, 1994.— 151 с. ISBN 5-308-01607-0
- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001