Орлі Кастель-Блум

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орлі Кастель-Блум
Orly Castel-Bloom (2017).jpg
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Орлі Кастель-Блум (англ. Orly Castel-Bloom) — ізраїльська письменниця.

Цитати[ред.]

  •  

Все життя живу в державі без кордонів. Окрім пляжу, в мене немає перепон. Усе життя шукаю межі, я хочу кордонів, а не бомб. Без меж можна збожеволіти[1]. — З інтерв’ю

  •  

Деякі з тих, хто в тренді, месиджували мені, що я загрожую статусу тренду, знецінюю і висміюю його. Але я залишилася сама собою, бо бути собою зараз у тренді[1].

  •  

Жити в Ізраїлі – це як жити в лабораторії. Дуже цікаво, бо ніхто не знає, що буде далі[2].

  •  

Перш ніж заснути, я, забувши, що маю чудову дружину, уявляю собі, нібито я сам на нікому невідомій зірці й не маю жодної історії. Історія – це вантаж. Це – тягар[3]. — З роману «Текстиль»

Про Орлі Кастель-Блум[ред.]

  •  

Її художню мову (а пише Орлі Кастель-Блум івритом) називають «хирлявою, злиденною, голодною». Це так часто робили від часів літературного дебюту, що метафора стала філологічним терміном: знежирений іврит. Знавці кажуть, що її мова справді пласка і спрощена. Все частіше наголошують, що саме в цьому спрощенні полягає один із вагомих здобутків ізраїльської постмодерністки. Для авторки, яка тридцять років ретельно працює, щоби показати поступовий процес втрати сенсу слів і властивостей речей, — точно гучний і заслужений комплімент[2]. — З есею «Орлі Кастель-Блум»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

У романі «Людські долі» одна з героїнь-репатріанток (вона ефіопка) вчить іврит за субтитрами, поки дивиться ток-шоу стендаперки Рікі Лейк. Говорить потім так, наче співає в караоке, й весь час шукає очима написаних унизу слів[2]. — З есею «Орлі Кастель-Блум»

  — Ганна Улюра
  •  

Кастель-Блум – кінознавиця за освітою, серед своїх учителів і фаворитів називає Гічкока і Ґодара. Якщо в когось із героїв її прози раптом запаморочилося в голові, поруч треба шукати слова vertigo й вітання однойменному фільму. Кіно в її світі – єдине, що має коли не сенс, то бодай зміст. Кіно завжди доречне[2]. — З есею «Орлі Кастель-Блум»

  — Ганна Улюра
  •  

У романі «Текстиль» вирине згадка про давній італійський треш «Очі без обличчя» (…), отже, можна бути певним, що «Текстиль» віддає шану боді-горору і пластичній хірургії. Про кіно згадано в сцені, коли чоловік бачить дружину після чергової операції й висловлює побажання: жінка круто зараз би виглядала під зловісну музику на пустому шосе за кермом монохромного авта[3]. — З есею «Орлі Кастель-Блум»

  — Ганна Улюра
  •  

Герої Кастель-Блум відчайдушно прагнуть порожнечі, вони втомлені щосекунди бути частиною історій і виконувати для кожного охочого роль Свідка невпинного руху Історії[3]. — З есею «Орлі Кастель-Блум»

  — Ганна Улюра
  •  

Всі книжки Кастель-Блум – про спільноти, її герої вкрай політизовані, її мова – вкрай мілітаризована. Це – непотрібне[3]. — З есею «Орлі Кастель-Блум»

  — Ганна Улюра
  •  

Літературне покоління, до якого належить Орлі, називають генерацією, що втратила надію. Надія – одне зі слів, яке в світі цієї авторки не має жодного змісту і сенсу. Нема, як і не було. Їй інше потрібно, не надія[3]. — З есею «Орлі Кастель-Блум»

  — Ганна Улюра
  •  

Кордони життєво необхідні: це очевидно, коли йдеться про кордони тіла. Межі існують, щоб їх перетинати й переносити. Поки авторка мріє про чіткі державні кордони, її герої прагнуть кількох сотень кілометрів «нейтральної зони» (…). Оте прагнення жити в порожнечі без історії стосується тут і живого людського тіла. Тіло потребує позбавлятися минулого, оновлюватися. Вона часто описує персонажів, використовуючи формули типу «такий-то, в минулому – чемпіон Ізраїлю з тріатлону» чи «така-то, в минулому снайперка». І раптом з’являється плаский дотеп – «спина, в минулому – довга і гарна»[1]... — З есею «Орлі Кастель-Блум»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg