Нові Темні Віки. Колонія

«Нові Темні Віки. Колонія» — фантастичний роман українського письменника Макса Кідрука 2023 року. «Колонія» — перша книга з фантастичного циклу «Нові Темні Віки» про світ у ХХІІ столітті. Це історія про те, що людина, попри всі її досягнення, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок.

Цитати з книги

Першими про Нові Темні Віки заговорили на Землі, не на Марсі. Термін якийсь час не приживався: очевидна алюзія на епоху невігластва та варварства, що запанували в Європі після падіння Західної Римської імперії, видавалася дещо натягнутою. Коли ж вислів дістався Колоній, усе вже летіло шкереберть, і не надто доречне порівняння з раннім Середньовіччям швидко поступилося аналогії з іншими Темними Віками – астрономічними, – періодом на світанку часів, коли Всесвіт, розширившись, став прозорим для світла, проте ще не містив у собі нічого, що могло би світити.

Не було ні зір, ні планет, ні галактик – жодної краплини світла в непроникній чорноті. І це значно краще пасувало для опису майбутнього, у яке вступало людство: темрява насувала звідусіль, і ніхто не знав, що чекає за нею.

Торс капітана нависав над столом із натурального дерева. Біля монітора стояв вазон із кактусом-цереусом. Кактус був геть лисий і більше скидався на встромлений у землю огірок. На стіні за спиною Русола замість президентки Настаченко висіли портрети генерала Залужного та Івана Мазепи.

У голові шуміло, проте задоволення чи зловтіхи він не відчував. Нічого такого. Але й виснажливого болю, через який кортіло забитися в найтемніший закуток і ридати ридма, не було. І найважливіше – зникло почуття нікчемності, яким давився, плентаючись від станції додому. Те, що він вчинив, неначе обнулило всі почуття. Повна емоційна анестезія. І це було саме те, чого коротун потребував.

Серце бухало у горлі. Еландон стиснув зуби. Трясця, як воно може гупати так сильно й не розриватися на шматки? Він затримав дихання і намагався не дивитися на суфлер, бо розумів, що наступні кілька речень – якихось пів сотні слів – розділять усе його життя на до та після.

Кроудер видавався йому типовим університетським інтелектуалом: розумним, витонченим і трохи зверхнім, але що прискіпливіше Джейк придивлявся, то більше помічав переплетіння зморщок довкола губ, які, проявляючись, надавали обличчю боса майже лютого виразу. У моменти гніву чи неспокою, коли Кроудер міркував про роботу, а ще більше коли говорив про те, на що перетворюється планета, ці зморшки поглиблювалися, спокійний погляд загострювався, а очі, попри брунатну каламуть кришталиків, випромінювали лихоманковий блиск, сліпучий і непримиренний.

Цитати про книгу

	Як я написав книжку на 904 сторінки? Це хороше запитання. Коли я працюю, у мене немає проблем із зосередженням. Мій телефон може бути ввімкнений, я чую сповіщення, але вони мене не відривають. Насправді я люблю те, що роблю. Це як для когось робота біля землі, наприклад, ремесло, певно, тому примушувати себе не доводиться.
	— Макс Кідрук

	Я розумію, наскільки це навіть не те щоб ризиковано, це якась така, мабуть, форма самогубства – писати зараз книжки на 900 сторінок. Але це ті історії, які я люблю сам, і я хочу залишатися насамперед щирим із собою. Я роблю такі сюжети, у які би я залип сам. Якщо сподобається ще комусь ця історія – прекрасно, якщо ні – отже, мені доведеться шукати іншу роботу.
	— Макс Кідрук