Міхаель Мозер

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міхаель Мозер
Michael Moser 03.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Міхае́ль Мо́зер (нім. Michael Moser; 26 січня 1969, Лінц, Австрія) — австрійський славіст, професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету (нім. Universität Wien, Institut für Slawistik), дослідник української мови. Професор Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі.

Цитати[ред.]

  •  

Абсурдність, зрештою, починається вже з того, що російська мова в Україні захищається Європейською хартією регіональних або міноритарних мов (як на мене, це «кращий переклад» з англійської чи французької), хоча російська мова аж ніяк не є регіональною або міноритарною мовою за визначенням, бо більшість українців має постійний зв’язок із російською мовою. Навіть серед тих, у кого першою мовою є українська, абсолютна більшість регулярно вживає російську. Хартія не створена для таких мов, як видно з її перших рядків. Тому я не розумію, чому російську свого часу могли визнати регіональною мовою в Україні, якою вона вважається, нагадаю, не з серпня 2012 р., а з січня 2006 р. Поза цим, не бачу, щоби російську утискали. Я був у Харкові, Донецьку, Одесі, але не помічав, щоб російська дуже страждала. Не було враження, що там нав’язують українську, тоді як насправді важко україномовним жителям цих міст. Усі гасла про нав’язування української мови — чисте політиканство[1].

  •  

«Двомовність» в Україні доволі специфічна через те, що за неї найбільше виступають прихильники одномовності й ті, хто називає українську мову «відрижкою» (цілком байдуже, який різновид було так названо — таких речників мовної толерантності навряд можна назвати дуже переконливими). Так, російська мова в Україні має захищатися правом, але, по-перше, вона завжди захищалася, і, по-друге, на підставі її виняткової позиції цей захист мав би, як на мене, також ѓрунтуватися на виняткових положеннях. Через те, що російська мова захищається Хартією, якраз страждають ті мови, які мали б захищатися нею. Поза цим, не має сумніву, що Україна могла б набагато більше робити для розвитку української мови і для її репрезентації у світі[1]!

  •  

Як на мене, в Україні є стільки гарного й цікавого, що вибір насправді зробити непросто. Я не маю особистих «героїв», окрім Юрія Шевельова, але на чисто професійному рівні. Загалом, як на мене, герої завжди ті, хто «був проти», тобто протистояв будь-яким несправедливостям. Додам, що особливо маю на увазі тих, хто чинив опір і страждав через це. Зрештою, це моє ставлення стосується не лише України, воно загальне. Звісно, жертви Розстріляного Відродження також мають мої симпатії[1].

  •  

Ще раз зверну увагу, доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трошки іншою Росією. Сьогодні кожна людина, яка хоче інтенсивно співпрацювати з Росією, робить належне, коли вивчає російську мову; одночасно кожна людина, яка хоче співпрацювати з Польщею, робить належне, коли вивчає польську мову. Що ж до України, міжнародні підприємства й дипломатичні служби все ще зазвичай вимагають знання якої мови? (На всяк випадок, додам: російської.) І чи це можна вважати провиною передусім цих міжнародних підприємств і дипломатичних служб[1]?

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg