Міхаель Мозер

Міхаель Мозер

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Міхае́ль Мо́зер (нім. Michael Moser; 26 січня 1969, Лінц, Австрія) — австрійський славіст, професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету (нім. Universität Wien, Institut für Slawistik), дослідник української мови. Професор Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі.

Цитати

Абсурдність, зрештою, починається вже з того, що російська мова в Україні захищається Європейською хартією регіональних або міноритарних мов (як на мене, це «кращий переклад» з англійської чи французької), хоча російська мова аж ніяк не є регіональною або міноритарною мовою за визначенням, бо більшість українців має постійний зв’язок із російською мовою. Навіть серед тих, у кого першою мовою є українська, абсолютна більшість регулярно вживає російську. Хартія не створена для таких мов, як видно з її перших рядків. Тому я не розумію, чому російську свого часу могли визнати регіональною мовою в Україні, якою вона вважається, нагадаю, не з серпня 2012 р., а з січня 2006 р. Поза цим, не бачу, щоби російську утискали. Я був у Харкові, Донецьку, Одесі, але не помічав, щоб російська дуже страждала. Не було враження, що там нав’язують українську, тоді як насправді важко україномовним жителям цих міст. Усі гасла про нав’язування української мови — чисте політиканство.

«Двомовність» в Україні доволі специфічна через те, що за неї найбільше виступають прихильники одномовності й ті, хто називає українську мову «відрижкою» (цілком байдуже, який різновид було так названо — таких речників мовної толерантності навряд можна назвати дуже переконливими). Так, російська мова в Україні має захищатися правом, але, по-перше, вона завжди захищалася, і, по-друге, на підставі її виняткової позиції цей захист мав би, як на мене, також ѓрунтуватися на виняткових положеннях. Через те, що російська мова захищається Хартією, якраз страждають ті мови, які мали б захищатися нею. Поза цим, не має сумніву, що Україна могла б набагато більше робити для розвитку української мови і для її репрезентації у світі!

Як на мене, в Україні є стільки гарного й цікавого, що вибір насправді зробити непросто. Я не маю особистих «героїв», окрім Юрія Шевельова, але на чисто професійному рівні. Загалом, як на мене, герої завжди ті, хто «був проти», тобто протистояв будь-яким несправедливостям. Додам, що особливо маю на увазі тих, хто чинив опір і страждав через це. Зрештою, це моє ставлення стосується не лише України, воно загальне. Звісно, жертви Розстріляного Відродження також мають мої симпатії.

Ще раз зверну увагу, доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трошки іншою Росією. Сьогодні кожна людина, яка хоче інтенсивно співпрацювати з Росією, робить належне, коли вивчає російську мову; одночасно кожна людина, яка хоче співпрацювати з Польщею, робить належне, коли вивчає польську мову. Що ж до України, міжнародні підприємства й дипломатичні служби все ще зазвичай вимагають знання якої мови? (На всяк випадок, додам: російської.) І чи це можна вважати провиною передусім цих міжнародних підприємств і дипломатичних служб?