Монкевич Борис Григорович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Монкевич Борис Григорович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Монкевич Борис Григорович (25 березня 1896, Баговиця Кам'янецького повіту Подільської губернії — 7 лютого 1971, Монреаль, Канада) — сотник Армії Української Народної Республіки.

З творів[ред.]

Похід Болбочана на Крим[ред.]

  •  

Майже 200 літ Україна не творила своєї військової історії. Підіймались і падали инші народи, доходили до вершка своєї могутності, то знову, вичерпані, корились сильнішому. Але нам не світило сонце Австерліцу, не краяла серця чорна розпука Ватерльо і не палали лиця ганьбою Седану. Од Мазепи українська нація наче спала, не переживаючи тих зворушень і катастроф, які навідують кожну самостійну державу і дають їй якби новий імпульс, нову енергію та спихають її на нові тори існування як політичного, так і соціального. Коли з одного боку дивитись на війну, як на кару Божу, як на чин, що суперечить усім моральним і природнім законам, то з другого боку не можна не погодитись з тим, що війна в житті народів відограла велику ролю. Не зважаючи на всі досягнення цивілізації, на розумовання і теоретичну боротьбу з війною певних фільософів, війна залишається найважнішим заняттям народів.
Їй приноситься в жертву не тільки кольосальна витрата грошей і людської енергії, але і найцінніший скарб природи — життя людини.[1]

  •  

Для нації найбільше значіння мають комбінації прикмет у керуючій особі, котрі рідко ходять в парі. Сильна і невтомна енерґія зустрічається у людий досить часто, а високий ідеалізм теж не рідко. Натомість дуже рідко ті дві прикмети лучаться разом в одній людині. Нахил до спокою розповсюджений серед людий слабих, понурих, лякливих, недалеко видячих. Смілість і відвага зустрічаються часто у людий злого характеру і шкідливих. Але ані одно, ані друге не вистарчає, бо тільки люди сильні, відважні і пройняті високим ідеалізмом можуть провадити націю до відродження.[2]

  •  

Не дивлячись на так коротке існування, частини корпусу мали внутрішню стику, великий запал до боротьби й високу патріотичність. Це був свіжий, здоровий, здатливий матеріял, з якого можна було тоді виплекати найкращих загартованих вояків, що могли б стати міцним фундаментом будучої нашої армії.
Приклади історії новоповсталих держав підтверджують, що наша держава мала в Запоріжцях усі дані до того, щоб утворити свою власну міцну армію.
Лєґіони Пілсудского стали колискою теперішної польської армії і причинилися в головній мірі до відродження Польщі.
Чехословацький корпус, який формувався в Росії, став головним ядром чехословацької армії. Латвійські лєґіони причинилися до виборення Латвії незалежности.[3]

  •  

Чиж не на кримських походах гетьмана Сагайдачного і кошового Івана Сірка наша свідома молодь виховувала в собі завзяття і любов до військових рядів?
Крим пройшов червоною ниткою через нашу історію останніх століть і його імя було звязане і з відродженням колишньої держави, і з її упадком. Отже був це традиційний похід, але не для визволення українських невільників, що, як колись, томились по глибоких вязницях Бахчисараю і Кафи, а для захоплення Чорноморського флоту, якого значіння для України дуже запізно зрозуміли тодішні наші правителі.[4]

  •  

Ніхто тепер не буде заперечувати того, що Крим Україні так само потрібний, як повітря для людини. Але тоді, коли соціяльні кличі і формули ставились вище державних інтересів, коли порожні гасла ставлено в основу державного життя, ця проблема нікому й на думку не приходила з наших тодішніх державних мужів.
(…) директиви, з якими поїхала до Берестя наша мирова делегація в особах: Голубовича, Севрюка, Любинського і Левицького були: «без анексій і контрибуцій», «самоозначення народів».
(…)
В час пертрактацій, коли розглядалася справа державних кордонів України, Німці мали зарані накреслену мапу України і коли її звірили з мапою української делегації, то зі здивованням завважили, що Кримський півострів цілковито викреслений з територіяльних претенсій нашої делегації.
На запитання Німців, делегація відповіла, що Уряд Української Народньої Республики, признаючи право на самоозначення кожному народові, рахує Крим окремою татарською республикою і що IV Універсал не включає Криму в межі України.
На заяву Німців, як можна відмовлятись від такої бази, яка становить ключ України на Чорному морі, без якої Україна тратить своє значіння на морю, наша делегація категорично заявила: «без анексій і контрибуцій», «самоозначення народів».
Мир підписано і Крим зостався поза Україною.[5]

  •  

Як Центральна Рада, так і нова влада не знали, що міць держави полягає в національно-свідомім і патріотично настроєнім війську. А запоріжський корпус заховував в собі багато можливостей.
Центральна Рада рахувала, що демократичній республиці військо непотрібне, її спасе в хвилю небезпеки сам «народ» зорганізований у народню міліцію. Нова влада, нехтуючи національну свідомість, рахувала, що міць армії полягає в людях фахових, з вищою освітою і високих рангах. Але ні одна ні друга влада не догадувалася, що вони мали таку велику і могучу силу, як запоріжський корпус, якого патріотизм був імпульсом до великих чинів.[6]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]