Михайлик

У Вікіджерелах є

Михайлик

«Михайлик» — оповідання повстанської тематики про сільського хлопчика Михайлика, що став розвідником УПА для боротьби проти більшовицьких окупантів. Автор — Марія Дмитренко (Світлик Богдана-Марія Юліанівна)

Про твір

Оповідання це, створене в умовинах підпільної боротьби, є безпосереднім літературно-документальним образом цієї боротьби і з цього погляду має свою окрему ціну, а постаттю юного Михайлика продовжує цю ґалерію постаттей дітей-героїв у нашій літературі, що їх започаткувала своєю “Марусею” Марко Вовчок, а Борис Грінченко “Олесею”. — З передмови^[1]

Цитати

У Михайлика з'явилось почування безмірного жалю до цих людей. Йому хотілось підійти до них і сказати їм, що він з ними, що він такий самий, як вони, так само любить Україну, що хай вони ще витримають, що прийде, напевно прийде порятунок.^[2]

Які гарні й добрі наші стрільці! Михайлик не покине їх ніколи, ніколи! “Аби лише не відіслали мене додому…” — журився хлопець.^[3]

Також про Михайлика оповідають, що він сьогодні — герой дня.^[4]

Обидва, Михайлик і Бровко, мали партизанські здібності: вони пильно вчились і нічим у світі не журились. Тому дуже скоро “присохли” до відділу так, що нікому не приходило на думку їх позбутись.^[5]

Це були найщасливіші для нього хвилини; бачив, що ні в чому не поступається друзям — він справжній український партизан.^[6]

Командир усе знає, все передбачає, немов уже зразу дає перемогу. Не може бути невдачі, не може бути безнадії, коли твій командир говорить і дає накази!^[7]

Він чекав на цей момент всією душею, чекав і боявся. Боявся за себе: яким він буде тоді під градом куль, чи дасть собі раду в тому всьому, і був непевний. Він же тільки малий Михайлик.^[8]

Не буду я з бабами на печі квасолю теребити, як війна йде.^[9]

Михайликові було душно, він западався в подушки, стеля немов душила його, а до того кожної хвилини могла налетіти знов якась тітка — сьогодні ж в селі партизани, і ніхто не спить. Михайликові пригадалась тиша і високе зоряне склепіння — там, у лісі. Михайлик почув, що він уже справжній партизан.^[9]

Колись, як Михайлик “був ще малий” і слухав, що розповідали про визвольну боротьбу, він боявся, що поки виросте, війна скінчиться, настане Україна, і все обійдеться без нього. Тепер, стоячи в лісі над вогнем, він лише посміхався: він уже знав, що без нього не обійдеться.^[10]

Вони добре знали, що цей і той, другий і десятий, і рій увесь, може, не дійдуть до вказаної цілі. Але відділ — відділ там буде! Хто дихатиме, там буде!^[11]

Михайликове серце наче схопив хтось у долоні: він не дасть, не дасть командирові загинути! Повстанці, Україна ждуть його. Його потребують тисячі і мільйони. Ні, він не дасть загинути командирові!^[12]

Михайлик відчув, що цей блідий нерухомий чоловік із суворими рисами обличчя, від яких віяв колись на нього такий ляк, став йому рідним, став братом, батьком, другом, якого треба вирвати з обіймів смерти… Став другою Україною, яку треба рятувати за всяку ціну.^[13]

Ішов, сідав, спотикався, чіплявся за стовбури й галуззя і ліз, а як уже котився в безодню безсильний, тоді з'являлася мала гаряча долоня і тягнула його — тягнула в життя, в боротьбу.^[14]

Командир Сірий, давній Михайликів командир, проводить присягу. Михайлик ще не присягає — він ще замалий. Та він і так партизан, тілом і душею, і відчуває це так само добре, як його друзі, що виструнчились зліва й справа від нього.^[15]

Джерела

Марія Дмитренко. Михайлик. Оповідання про юного розвідника УПА. — Торонто: Євшан Зілля, 1960. — 50 с.

[Михайлик—1960——8-1] Михайлик, 1960, с. 8

[Михайлик—1960——14-2] Михайлик, 1960, с. 14

[Михайлик—1960——16-3] Михайлик, 1960, с. 16

[Михайлик—1960——-4] Михайлик, 1960

[Михайлик—1960——18-5] Михайлик, 1960, с. 18

[Михайлик—1960——20-6] Михайлик, 1960, с. 20

[Михайлик—1960——22-7] Михайлик, 1960, с. 22

[Михайлик—1960——23-8] Михайлик, 1960, с. 23

[Михайлик—1960——27-9] а ^б Михайлик, 1960, с. 27

[Михайлик—1960——30-10] Михайлик, 1960, с. 30

[Михайлик—1960——32-11] Михайлик, 1960, с. 32

[Михайлик—1960——35-12] Михайлик, 1960, с. 35

[Михайлик—1960——36-13] Михайлик, 1960, с. 36

[Михайлик—1960——42-14] Михайлик, 1960, с. 42

[Михайлик—1960——49-15] Михайлик, 1960, с. 49

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]