Журналісти часто запитують чи знаю я гімн України. Для них це найважливіше. Зараз багато говорять про Ярослава Ракицького. Він гімн знає, він грає добре, він відчуває себе українцем, він нічим не нашкодив країні... Для мене Ярослав — найкращий захисник України за останні 10 років. Преса постійно запитує, чому він не співає гімн. Це йому заважає. Краще грати, ніж співати. Буває, гравець вийшов, красиво заспівав гімн, а на полі — не біжить, не рухається, його немає[1][2].
Не дивлячись на серйозний вигляд, він — дитина, яка дуже сильно любить футбол[2]. — Про Мирона Маркевича.
Він був справжнім президентом. Він не тільки давав гроші і платив зарплату. Він заходив в роздягальню після ігор, він не був байдужий, він дуже сильно переживав[2]. — Про Олександра Ярославського.
Я навіть не можу уявити, щоб було б, якби в Харкові пролунав гімн Ліги чемпіонів. Ця моя мрія. Може бути, в ролі тренера або помічника я її і здійсню[2].
При Фоменку збірна грала майже так само, як і «Таврія» під його керівництвом. Він вибирав силовий, оборонний футбол[2].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
