Линів Оксана Ярославівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Линів
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Оксана Ярославівна Линів (лат. Oksana Lyniv, нар. 6 січня 1978, Броди, Львівська область, УРСР) — українська диригентка. Перша жінка-головний диригент Опери та філармонійного оркестру в місті Ґрац[1].

Цитати[ред.]

  •  

Борис Лятошинський написав «Золотий обруч» за класикою української літератури, а Іван Франко написав «Захар Беркут» за легендами про визвольну боротьбу тухольців від монголо-татарської орди, і ця музика, ці теми, вони є до сих пір дуже актуальними і можуть надаватися до сучасної інтерпретації[2].

  •  

Відомо, що німецька музика стала основою, фундаментом симфонічної музики у світовому масштабі. Бетховен, Шуман, Брамс — усе це німецькі композитори. Мені хотілося зрозуміти симфонічну школу зсередини і у тій країні, де вона виникла. Хотілося потрапити у те середовище і зрозуміти його через менталітет людей, через літературу, через роботу з історичними джерелами. Тоді мені цього не вистачало[3].

  •  

Для мене справжній митець не може стояти осторонь актуальних подій, які відбуваються у світі. І я дуже поважаю артистів, які абсолютно чітко позиціонують своє кредо щодо своєї батьківщини, щодо ідеалів гуманності, ідеалів світового еталону, яким, ми вважаємо, повинне бути глобально суспільство[4].

  •  

З раннього дитинства я була учасницею родинного ансамблю, який заснував батько. Ми всі грали на якихось музичних інструментах і виконували українські пісні, були учасниками багатьох українських фестивалів[2].

  •  

Коли ви зараз слухаєте музику Баха, вона вас емоційно настільки приймає, ви проживаєте такий катарсис, що в цей момент вона буквально фізично, емоційно і духовно діє конкретно зараз на вас. Через певні твори, через звучання, через ті формули насправді ці геніальні люди – не мертві портрети в музеї, а вони присутні дійсно серед нас[2].

  •  

Моцарт відіграв в моєму житті особливу роль, я фактично заради Моцарта їхала в Німеччину. [...] Моцарт також є і кращим містком, який з’єднує власне Україну з музичною традицією західної Європи[2].

  •  

Партитура — це манускрипт моїх думок. Тому що насправді музика — це не те, що записано в нотах. Музика — це те, що стоїть поза нотами[2].

  •  

Тарас Шевченко гарно сказав: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь». Хто має можливість їхати за кордон — їдьте, слухайте, навчайтеся і повертайтеся[3].

  •  

Ти, як на якійсь доленосній зірці, постійно мусиш бути готовий слідувати своєму ідеалу мистецтва. Ти ніколи не можеш запланувати, де опинишся через три, через п’ять років. Завжди втручається доля, дає свій особливий знак — і ти мусиш його розгадати, прийняти[2].

  •  

У нас триває війна і багато говориться про те, де майбутнє України, чи ми належимо до Європи і якою повинна бути наша стратегія. Коли ж ми просто подивимося на історичні факти — тут взагалі не має виникати якихось питань чи дискусій. Нас з Європою пов’язують набагато міцніші культурні зв’язки, ніж дехто думає[3].

  •  

Усі бояться конкуренції, а вона насправді лише підвищує рівень. Бо коли кожен диригент, кожен директор, кожен скрипаль і вокаліст знатиме, що йому у спину дихають молоді, сильні і зацікавлені люди з України і з усього світу, то буде постійно вдосконалюватися, відповідально ставитися до спеціальності та роботи.
А відчуття, що все буде так, як є, створює оце наше, так зване, «болото». А потім ми самі нарікаємо, чому у нас не такий високий рівень, як на Заході. Тому що немає конкуренції[3].

  •  

Успіх для мене — це не статус чи матеріальне становище, а можливості для творчості. Це коли ти маєш заповнений вщент календар і на полицях лежать партитури, які ти мріяв все життя продиригувати[3].

  •  

Франц Ксавер Моцарт жив тридцять років у Львові, заснував оркестр і хор, був диригентом у міському театрі. На наших теренах писав музику, закохався, і це був один із найкращих періодів його життя і творчості.
Я вважаю, що це була занадто визначна людина, аби її просто ось так забути. Його постійно порівнюють з батьком, але Вольфганг Амадей Моцарт був унікальним явищем Всесвіту, не просто композитором, а генієм. І будь-хто у порівнянні з ним опинився б у його тіні[3].

  •  

Я вдягаю вишиванки будь-де: у Відні, Парижі, і це завжди унікально виглядає. Це ж створювалося простими людьми, але зовсім не дивно, що цими речами дійсно захоплюється весь світ. В мене стільки вишиванок, що я їх залюбки вдягаю дуже-дуже часто[2].

  •  

Я — вже третє покоління диригентів у нашій родині. І для мене ніколи не стояло питання вибору професії, в нас дуже були гарні творчі традиції в сім’ї[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg