Коханець леді Чатерлей

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Коханець леді Чатерлей» (англ. Lady Chatterley's Lover) — роман Девіда Герберта Лоуренса.

Цитати[ред.]

  •  

Наш вік по суті своїй трагічний, а тому трагічним ми його не сприймаємо. Катаклізм уже відбувся, й посеред руїн ми починаємо знову будувати сякі-такі оселі, знову плекати сякі-такі надії. Важкувата це праця — в майбутнє немає гладкої дороги, та ми йдемо в обхід чи продираємося через перешкоди. Треба жити, хоч скільки б упало небес[1]

 

Ours is essentially a tragic age, so we refuse to take it tragically. The cataclysm has happened, we are among the ruins, we start to build up new little habitats, to have new little hopes. It is rather hard work: there is now no smooth road into the future: but we go round, or scramble over the obstacles. We’ve got to live, no matter how many skies have fallen.

  •  

І жінці доводилося віддаватися. Чоловік — це немов голодне дитя. Жінці доводилося віддавати йому те, чого він хоче, інакше він, як дитя, міг коверзувати чи кудись дременути, зіпсувавши чудові стосунки. Проте жінка могла віддаватися чоловікові, не віддаючи при тім своє внутрішнє вільне єство. Саме цю обставину не достатньо враховували поети й охочі побалакати про секс[2]

  •  

Трошки морфію в повітрі. Це буде так відсвіжати[3]Леді Бенерлей

 

A little morphine in all the air. It would be wonderfully refreshing for everyone.

  •  

Ти щасливий доти, доки не пам'ятаєш про своє тіло (…). І ти стаєш нещасним тієї хвилини, коли згадуєш про нього. Отже, якщо цивілізація чогось варта, вона має допомогти нам забути про наші тіла, і тоді час потече щасливо, і ми перестанемо його помічати[3]Леді Бенерлей

 

So as long as you can forget your body you are happy and the moment you begin to be aware of your body, you are wretched. So if civilization is any good, it has to help us forget our bodies, and then time passes happily without our knowing it.

  •  

Люди тільки роблять вигляд, що мають емоції, а насправді не відчувають нічого. Мабуть, це означає романтичність[4]

 

People pretend to have emotions, and they really feel nothing. I suppose that is being romantic.

  •  

І коли він сказав з якимось невиразним зітханням: «Ех, ти гарна!» — щось у тілі затремтіло, а в душі заклякло в опорі, заклякло від жахливої фізичної близькості і від особливої квапливості його заволодіння. Цього разу її не захлеснув гострий екстаз пристрасті; вона лежала, обхопивши інертними руками його пожадливе тіло, і робила те, що вимагалося, здавалося, її голова стежить за всім, і їй здавалися смішними наступи його стегон, а потуги пеніса випорснути краплю рідини здалися фарсом. Так, це кумедне підстрибування сідниць і спадання бідолашного жалюгідного вологого маленького пеніса і є кохання. Це божественна любов! Врешті модерністи мають рацію, виказуючи зневагу до цієї вистави, адже це — вистава. І справді, як кажуть деякі поети, Бог, котрий створив людину, мабуть, володів зловісним почуттям гумору, адже, створивши її мислячою істотою, він, однак, примусив її прибирати ці сміхотворні пози, сліпо жадати цієї сміхотворної вистави. Навіть Мопаcсан вважав прикінцевий антиклімакс принизливим. Люди зневажають статевий акт і все ж займаються ним.

Холодний і глузливий, її чудний жіночий розум стояв збоку, і, хоч лежачи цілком непорушно, вона бажала підвести стегна, скинути цього мужчину геть, втекти від його потворних обіймів і від несамовитого руху його абсурдних стегон. Його тіло — дурний, нахабний, недовершений об'єкт, трохи відразливий у своїй недосконалій незграбності. І, безперечно, повна еволюція відмінить оцей спектакль, цю «функцію»[5]

 

And when he said, with a sort of little sigh: 'Eh, tha'rt nice!' something in her quivered, and something in her spirit stiffened in resistance: stiffened from the terribly physical intimacy, and from the peculiar haste of his possession. And this time the sharp ecstasy of her own passion did not overcome her; she lay with her ends inert on his striving body, and do what she might, her spirit seemed to look on from the top of her head, and the butting of his haunches seemed ridiculous to her, and the sort of anxiety of his penis to come to its little evacuating crisis seemed farcical. Yes, this was love, this ridiculous bouncing of the buttocks, and the wilting of the poor, insignificant, moist little penis. This was the divine love! After all, the moderns were right when they felt contempt for the performance; for it was a performance. It was quite true, as some poets said, that the God who created man must have had a sinister sense of humour, creating him a reasonable being, yet forcing him to take this ridiculous posture, and driving him with blind craving for this ridiculous performance. Even a Maupassant found it a humiliating anti-climax. Men despised the intercourse act, and yet did it.

Cold and derisive her queer female mind stood apart, and though she lay perfectly still, her impulse was to heave her loins, and throw the man out, escape his ugly grip, and the butting over-riding of his absurd haunches. His body was a foolish, impudent, imperfect thing, a little disgusting in its unfinished clumsiness. For surely a complete evolution would eliminate this performance, this 'function'.

  •  

Гроші отруюють тебе, коли їх маєш, і ти вмираєш з голоду, коли їх не маєш[6]

 

Money poisons you when you've got it, and starves you when you haven't

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 2 березня 2016 року.

Примітки[ред.]

Джерело[ред.]