Косарик-Коваленко Дмитро Михайлович

Косарик-Коваленко Дмитро Михайлович

Стаття у Вікіпедії

Дмитро Михайлович Ковале́нко (псевдоніми — Коса́рик Дмитро, Оболонь, Рокитянський, Михай­­лович, Ген Ушер, Стьопченко; 31 жовтня 1904, Фидрівка — 21 лютого 1992, Київ) — український радянський письменник і літературознавець, кандидат філологічних наук з 1945 року; член літературної організації «Плугу».

Цитати

З автобіографії (24 березня 1929 р., с Ракитна)

Після мого переїзду на Харківщину (ст. Мерчик — агрошкола) довгий час не писав. Аж ось несподівано до нас приїхали шефи і серед них т. Пилипенко С. В. — привезли книжок силу українських, і між ними був «Плуг» (це ще 1922 р.)… І в мені спалахнув майбутній плужанин.

Почав селькором писати до «Сел[янської] Правди», а разом з дописами й вірші. Перший вірш 1923 р. «На жнивах» вмістила «Сел[янська] Правда». Почав їздити на вечірки «Плуга». Прочитав на вечірці «Голодне хлоп’я» та антирелігійного вірша, і мене прийняли до «Плуга».

Слухав лекції по історії літератури М. Плевако, М. Васильківського, В. Бойко та Ізотов, а мови вчив жвавий Хведір Дем’янович Пущенко. А плужанські студії, зустрічі з письменниками настроювали мене до літературної роботи. У 1923 року потроху працюю в «Плузі».

Що краще: писати повість чи організувати лікарню? Коли скоріше село прийме мої думки чи через оповідання, чи коли я промову в день Першого Травня виголошу з трибуни, оброблю її образами, зроблю її зворушливою, емоціональною і навтикаю в неї ідей будівничих.

Що краще бачити як ліктями мою книжку давить школяр, чи коли після промови біля трибуни дядьки тільки не б’ються: одні проти мене, другі — за… А треба на сльозу вдарить — так це можна на похоронах комсомольця, над ямою виголосити траурну промову; або з хором проспівати жалібної пісні. А потім й бадьорість збудити піснею «Ми ковалі», або «Карманьолою» .

Я проти оповідання і за прокатний пункт!

Літературна робота привабна, щаслива та мучить ой як мучить вона мене. Чи будуть з мене люди, чи читає хто те, що я написав, чи є в мене хоч один читач (крім редактора)? Пережито вже багато, фактів багато, а деталій скільки… Та писати важко.

Секрет заголовка трохи розгадав. Як робити героїв теж уже знаю. Яку саме тему вибирати теж знаю Та важко організувати сюжет, щоб читач не одривався. Збираю мову. У основі у мене ова дитинства (полтавська) а тепер ось 6 років на Харківщині спостерігаю мову.

Прийду пізнього вечора із зборів. Голова горить, кладу компреса до висків і думаю: — Кинути й думку про літературу… Потім того — ні, таки писати… Мука!

Джерела

• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3