Коли падають дерева

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Вікіпедія

«Коли падають дерева» — копродукційний драматичний фільм України, Польщі та Македонії 2018 року, повнометражний дебют Марисі Нікітюк.

Цитати про фільм[ред.]

  •  

Всі зйомки у нас проходили на території України, але ми залучили професіоналів з Польщі та Македонії. Я хотіла працювати з оператором Міхалом Енглертом, тому так виникла Польща. Для мене він дуже крутий. Коли я передивилася його фільми, то переконалася у тому, що саме він мені потрібен. Хоча у нього страшенний графік і він постійно зайнятий, проте він погодився.
А македонці самі прийшли до нас і запропонували спільну роботу. Ми ділилися творчо-виробничими роботами з Македонією – там композитор, режисер монтажу. Там ми робимо спецефекти[1].

  — Марися Нікітюк
  •  

«Коли Падають Дерева»… взагалі не пам’ятаю, як придумала. Пам’ятаю лише, що вкладала у цю назву. [...] Дерева падають, коли лютує стихія, вітри, урагани, коли зносить, коли руйнуються світи. Власне кажучи, увесь фільм — отакий період, коли падають дерева. Період психологічних катаклізмів, змін або неспроможності на зміни[2].

  — Марися Нікітюк
  •  

«Коли Падають Дерева» з самого початку був про «не треба». Це трохи інфантильний протест проти запрограмованості дорослого життя на смуток і рутину, такий собі дитячий крик. Власне, його голосом є маленька дівчинка, 5-річна героїня фільму Вітка[2].

  — Марися Нікітюк
  •  

У фільмі є маленька героїня Вітка, її зіграла чотирирічна Соня Халаїмова – це бомба, а не дитина. От вона була трішки списана із мене, бо мабуть саме так я себе уявляю у дитинстві. Під час роботи ми так з нею зблизилися і так одна одну полюбили, що іноді вона навіть ввижається мені як альтер-его[1].

  — Марися Нікітюк
  •  

Це авторське кіно, арт-кіно, як зараз прийнято говорити. Ми позиціонуємо його як «драма дорослішання» — у фільмі показано перехідний етап – від підлітка до дорослого[1].

  — Марися Нікітюк
  •  

Це фільм про потребу свободи, про можливість йти за собою і за власним покликом. Це дуже перегукується зі мною у той момент, коли я входила в кінематограф. У мене дві освіти, але профільної режисерської немає. Тож мені було складно працювати без неї, але коли ти справді чогось прагнеш, то треба йти до цього і вчитися на помилках[1].

  — Марися Нікітюк
  •  

Я не знаю, чому його назвали еротичною драмою. Звісно, там є еротичні елементи, відверті сцени. Вони були там необхідні емоційно. Я не сприймаю їх як «вау» або якийсь хайп. Секс – це нормально, всі ним займаються. Це частина нашого життя і це велике поле емоційного вираження. Обходити спеціально цю частину життя персонажів – це був якийсь нонсенс для мене[1].

  — Марися Нікітюк

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg