Козловський Ігор Анатолійович

Ігор Козловський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ігор Анатолійович Козловський (1954–2023) — український вчений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник, громадський діяч.

Цитати

Гідність – це багатовимірне поняття. Ми ж не дарма назвали Революцію Гідності. Якщо запитати кожну людину, то почуєш різні відповіді. Переважно вони горизонтальні: повага, повага до себе, до інших. Я ж нагадую походження слова. Це певна «пригодность». Тобто зрілість. Що таке доросла зріла людина? Чим вона відрізняється від інфантильної? Інфантильна не достатньо усвідомлює світ навколо, себе у ньому. Вона неохоче бере відповідальність або й зовсім її не бере. Зріла людина – це людина з усвідомленою позицією та відповідальність. Відповідальність – це коли тобі дається якась відповідь. Відповідь на життя. Для мене гідність – це зрілість, те, що пов’язано зі світом цінностей і принципів.

Любов – це не тільки слова, емоції. Це досвід, глибина. Це безконечність. Бо наш внутрішній всесвіт може існувати виключно тому, що існує любов. Це не просто почуття, ні. Це сенсове наповнення того, що ми називаємо життям. Жити і Жити з великої літери – це різний спосіб життя, різний досвід. Ви можете проходити однакові іспити разом, а досвід буду різним. Бо досвід тоді стає досвідом, коли він усвідомлюється, повторно проживається внутрішньо, і ти використовуєш його для подальшого зростання. Що таке наше життя? Певні події. Ви їх переживаєте і вимірюєте своє життя певними подіями.

Про релігію

Так склалося, що за професією, я — релігієзнавець. Протягом своєї науково-дослідницької, в певний період, державницької діяльності я постійно спілкуюся з людьми різних світоглядів. Щоб мати справу з людиною, тобі необхідно з повагою ставитися до її світоглядного вибору, незалежно від того, чи він мусульманин, православний, католик, буддист, свідок Єгови, баптист. — Зі статті «Гідність: асертивність та емпатія» (11 вересня 2019 року).

Більшість людей, які вранці вмикають телевізор чи зазирають в інтернет, отримують відповідь. У них іще немає ніяких питань, а відповідь — уже є! Це споживацьке мислення, яке вибирає ту інформацію, що збігається з його вірою. Я спостерігав таке і серед своїх студентів. У студентів, які тільки приходять учитися, є певні стереотипи: от Свідки Єгови — це… мусульмани — це… І все. Упродовж років навчання я розказую їм, що це — не вузький конструкт, усе трохи інакше. Вони це засвоюють — і ось останній іспит. Людина дивиться у білет, бачить питання про Свідків Єгови, сідає переді мною — і починає говорити стереотипами. Це перша інформація, що виникає у свідомості, людям з нею легше. — З інтерв'ю для «The Ukrainians» (2021 рік).

Головне — залишатися людиною за будь-яких умов. Ти не повинен свою рольову функцію робити головною. Ти все ж таки людина. Твоя функція рольова, це лише інструмент для того, щоб допомагати людям. З безліччю релігійних лідерів, просто звичайних вірян будь-якої конфесії, від мусульман до Свідків Єгови, я був у дружніх стосунках. — Зі статті «Любов ніколи не перестає… Світлій пам'яті Ігоря Козловського» (16 лютого 2024 року).

Відношення до релігійної спільноти Свідків Єгови — це своєрідний лакмусовий папірець як на толерантність, так і на тоталітаризм. — З виступу на прес-конференції «Операція «Північ». 70 років потому: важливі уроки репресій» (2021 рік).

Історична пам'ять про депортацію Свідків Єгови в 1951 році є складовою нашої спільної національної пам'яті. Це стосується не тільки виключно окремої спільноти, але всієї нації в цілому. Тому що там віддзеркалюються практично всі процеси, які були характерні для розвитку взагалі цієї території, на якій ми живемо, і її історії і народу. — З виступу на прес-конференції «Операція «Північ». 70 років потому: важливі уроки репресій» (2021 рік).

Про полон

Це дійсно підвал, ніби шахта ліфта – кам’яний мішок. Люди лежать на підлозі на рештках меблів. Ти не отримуєш ніякої інформації, не розумієш, що з тобою відбувається. Нас двічі на день, о 8 ранку і вечора виводили в туалет, якщо не забували, і один раз на день давали якусь їжу. Через декілька днів мішок на голову – і тебе починають катувати. Це не просто катування – це знущання: побиття, розстріли і їхня імітація – так звана «русская рулетка». Все це водночас із приниженням. Вже потім аналізуючи, я зрозумів, що для них головним було зламати внутрішній стержень через фізичне катування. Це патологія, тому що вони отримували від цього насолоду, вони мінялися, бо втомлювалися. Це довгий багатогодинний процес.

Ти повинен навчитися жити цією хвилиною, миттєвістю, цінувати її. Ти дивишся навколо – перед тобою стіна. Ти бачиш на ній написані якісь слова, їх, можливо, писали люди, які тут вмирали, бо це камера смертників. Вони писали їх 30, 50 років тому. Дивишся – віконце. Воно розбите, і навіть сонця немає, але залітає сніг, вітерець, краплини дощу. Ти можеш переживати це, насолоджуватися тим, що там назовні дощ іде. Під ним можуть іти люди. Ти внутрішньо виходиш за межі себе. Зовнішньо ти обмежений, але не внутрішньо. Ти можеш повноцінно переживати ці хвилини, не очікуючи. Бо коли очікуєш, ти пропускаєш оці хвилини дощу. Ти втрачаєш, просто втрачаєш своє життя в очікуванні.

Я розумію, що в полон я вже більше не піду. Краще піти в смерть, ніж у полон ― бо я знаю, що це і знаю, що живим я вже не вийду. Продовжувати страждання в тих умовах ― безглуздо.

Я бачив цей садизм і бачив, що багато людей, які катували та вбивали, хизувалися цим і отримували насолоду. Під час спілкування начебто нормальні люди, але коли заходить розмова про українство, ти бачиш, що перед тобою вже немає людини. Вона не може рефлексувати, просто реагує, у неї з'являється щось нелюдське ― біологічна патологічна сутність проявляється в деталях. Починаючи з того, як на тебе дивляться, що говорять.

Я запитував: "Навіщо ви катуєте так?" Вони не ставили перед собою завдання щось дізнатися ― для них головним було зруйнувати тебе, не тільки твою фізику, а твою внутрішню структуру, внутрішній текст, гідність. Ти для них виклик. Всі українці для них ― це глобальний виклик, який пробуджує в них саме цю патологічність. Зрозуміло, насильства в таких масштабах я також не очікував ― але знав, що це притаманно російським окупантам