Злочин і кара (роман)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Crime and Punishment-1.png

«Злочин і кара» — роман російського письменника Федора Достоєвського.

  •  

«Цікаво, чого люди найбільше бояться? Нового кроку, нового власного слова вони над усе бояться...».[1]

  •  

«На який блуд здатне, однак, одне моє серце!».[2]Родіон Раскольников у роздумах

  •  

«Трапляються часом зустрічі навіть із зовсім незнайомими нам людьми, що починають нас цікавити з першого погляду, якось ураз, раптово,хоч ще й не вимовлено слова».[3]

  •  

«Адже ж треба, щоб кожній людині хоч куди-небудь можна було піти. Бо буває такий час, коли неодмінно треба хоч куди-небудь та піти!».[4]

  •  

«...а пожаліє нас той, хто всіх пожалів іххто всіх і вся розуміє, він єдиний, він і судія».[5]

  •  

«До всього падлюка-людина звикає».[6]

  •  

«Я помічала в житті не раз, що тещі не дуже вже бувають чоловікам до серця...».[7]

  •  

«...чи не загладитьсяодин невеличкий злочин тисячами добрих вчинків? За одне життя - тисячі життів, врятованих від гниття і розкладу».[8]

  •  

«Чому так легко виявляються і розкриваються майже всі злочини і так явно виступають сліди майже всіх злочинців?».[9]

  •  

«Сам же злочинець і майже кожен, в момент злочину зазнає якогось занепаду волі й розуму...».[10]

  •  

«Чи хвороба спричиняє самий злочин, чи злочин якось через особливу природу свою, завжди супроводиться чимсь подібним до хвороби?».[10]

  •  

«Брехня річ мила, бо до правди веде. Ні, те досадно, що брешуть, та ще перед власною брехнею схиляються».[11]

  •  

«Як же ти міг злякатися цього, коли ти ні в чому не винний?».[12]

  •  

«А наука каже: возлюби, в першу чергу, самого себе, бо все на світі на особистому інтересі побудовано. Возлюбиш самого себе, то й справи свої улаштуєш як слід і каптан твій лишиться цілий.Економічна ж правда додає, що чим більше в суспільстві упоряджено справ окремих осіб і, так би мовити, цілих каптанів, тим міцніші його підвалини і тим краще упорядковується в ньому і спільна справа. Отже, дбаючи тільки і виключно за себе, я тим самим дбаю начебто й за всіх і веду до того, щоб ближній дістав трохи більше, ніж драний каптан, і вже не від приватних, поодиноких щедрот, а внаслідок загального прогресу».[13]

  •  

«... економічна ідея ще не є запрошенням до вбивства...».[14]

  •  

«...вигідніше брати дружину з бідності, щоб потім бути над нею володарем... і докоряти тим, що ви її облагодіяли?».[15]

  •  

«Брехня - це єдина людська перевага перед усіма організмами. Збрешеш - до правди дійдеш. Тому я й людина, що брешу...».[16]

  •  

«... праця і твердо поставлена перед собою мета, мені здається, дуже б могли вам допомогти».[17]

  •  

«Поки не бачив, то здавалося - так люблю їх».[18]Родіон Раскольников про матір і сестру

  •  

«...злочин є протест проти ненормальності соціального устрою».[19]

  •  

«... коли суспільство організувати нормально, то враз і всі злочини зникнуть, бо ні для чого буде протестувати і всі миттю зробляться праведними. На особистість не зважають, особистість заперечують, особистості не може бути!».[19]

  •  

«Через те так і не люблять живого процесу життя: не треба живої душі! Жива душа життя вимагатиме, жива душа не послухається механіки, жива душа підозрілива, жива душа ретроградна».[19]

  •  

«..."середовище" багато що в злочині важить...».[20]

  •  

«...акт виконання злочину супроводжується завжди хворобою».[21]

  •  

«...існують начебто на світі деякі такі особи, які можуть... тобто не те, що можуть, а повне право мають чинити всякі неподобства і злочини, і що для них нібито й закон не писаний».[21]

  •  

«...всі люди поділяються на "звичайних" і "незвичайних". Звичайні повинні жити в слухняності і не мають права переступати закону, бо вони, бачите, звичайні. А незвичайні мають право чинити всілякі злочини і всіляко переступати закон, саме тому, що вони незвичайні».[22]

  •  

«...я не людину вбив, я принцип вбив».[23]

  •  

«Найгірше те, що справді за чимсь сумуєш. Ні, на батьківщині краще: тут принаймні в усьому інших звинувачуєш, а себе виправдовуєш».[24]

  •  

«...дізнатися краще наперед, а покарати завжди буде час...».[25]

  •  

«Любов до майбутнього супутника життя, до чоловіка, повинна переважати любов до брата».[26]

  •  

«Все, що корисне для людства, те й благородне».[27]

  •  

«Роги - це тільки природній наслідок будь-якого законного шлюбу, так би мовити, поправка його, протест, так що в цьому розумінні вони навіть анітрохи не ганебні...».[28]

  •  

«...досі я тільки любив тебе, а тепер я тебе й поважаю, бо ти зуміла протестувати».[28]

  •  

«Ото людина - воша».[29]

  •  

«...влада дається тільки тому, хто зважиться нахилитись і взяти її. Тут одне тільки, одне: варто тільки зважитись!».[30]

  •  

«Хіба я ту нікчемну стару вбив? Я себе вбив, а не її!».[31]

  •  

«Страждання прийняти і очистити себе ним, от що треба».[31]

  •  

«З ста кролів ніколи не складеться кінь, з ста підозрінь ніколи не складеться доказ...».[32]

  •  

«...страждання теж річ добра».[33]

  •  

«...розумна жінка і ревнива жінка - різні речі,і в тому ж і біда».[34]

  •  

«А коли дівочому серцю стане шкода, то вже, зрозуміло, це для неї найнебезпечніше...».[35]

  •  

«...але ніколи не ручіться, коли йдеться про справи, які були міжчоловіком і дружиною або коханцем і коханкою. Тут завжди є такий куток, який завжди цілому світові залишається невідомим, а відомий тільки їм двом».[36]

  •  

«Хіба я ту нікчемну стару вбив? Я себе вбив, а не її!».[31]

  •  

«...поодинокий злочин річ дозволена, якщо головна мета добра. Єдине зло і сто добрих справ!».[37]

  •  

«...насильство дуже важко довести».[38]

  •  

«Нікчемна людина, а на страждання готовий іти».[39]

  •  

«Муки і сльози - адже це теж життя!».[40]

  •  

«...саме тут, у тюрмі, всі ще більше люблять життя і цінують його, ще більше дорожать ним, ніж на волі».[41]

Примітки[ред.]

  1. Злочин і кара, 1958, с. 6
  2. Злочин і кара, 1958, с. 12
  3. Злочин і кара, 1958, с. 14
  4. Злочин і кара, 1958, с. 17
  5. Злочин і кара, 1958, с. 25-26
  6. Злочин і кара, 1958, с. 30
  7. Злочин і кара, 1958, с. 41
  8. Злочин і кара, 1958, с. 68
  9. Злочин і кара, 1958, с. 73
  10. а б Злочин і кара, 1958, с. 74
  11. Злочин і кара, 1958, с. 135
  12. Злочин і кара, 1958, с. 138
  13. Злочин і кара, 1958, с. 149
  14. Злочин і кара, 1958, с. 52
  15. Злочин і кара, 1958, с. 152
  16. Злочин і кара, 1958, с. 200
  17. Злочин і кара, 1958, с. 222
  18. Злочин і кара, 1958, с. 226
  19. а б в Злочин і кара, 1958, с. 255
  20. Злочин і кара, 1958, с. 256
  21. а б Злочин і кара, 1958, с. 257
  22. Злочин і кара, 1958, с. 258
  23. Злочин і кара, 1958, с. 274
  24. Злочин і кара, 1958, с. 284
  25. Злочин і кара, 1958, с. 295
  26. Злочин і кара, 1958, с. 301
  27. Злочин і кара, 1958, с. 369
  28. а б Злочин і кара, 1958, с. 375
  29. Злочин і кара, 1958, с. 414
  30. Злочин і кара, 1958, с. 416
  31. а б в Злочин і кара, 1958, с. 418
  32. Злочин і кара, 1958, с. 448
  33. Злочин і кара, 1958, с. 456
  34. Злочин і кара, 1958, с. 469
  35. Злочин і кара, 1958, с. 471
  36. Злочин і кара, 1958, с. 475
  37. Злочин і кара, 1958, с. 487
  38. Злочин і кара, 1958, с. 491
  39. Злочин і кара, 1958, с. 513
  40. Злочин і кара, 1958, с. 537
  41. Злочин і кара, 1958, с. 538

Джерела[ред.]

  • Достоєвський Федір. Злочин і кара. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1958. — 544 с.


Bookmark-new.svg