Злочин і кара (роман)
«Злочин і кара» — роман російського письменника Федора Достоєвського.
«Цікаво, чого люди найбільше бояться? Нового кроку, нового власного слова вони над усе бояться...».[1] |
«На який блуд здатне, однак, одне моє серце!».[2] — Родіон Раскольников у роздумах |
«Трапляються часом зустрічі навіть із зовсім незнайомими нам людьми, що починають нас цікавити з першого погляду, якось ураз, раптово,хоч ще й не вимовлено слова».[3] |
«Адже ж треба, щоб кожній людині хоч куди-небудь можна було піти. Бо буває такий час, коли неодмінно треба хоч куди-небудь та піти!».[4] |
«...а пожаліє нас той, хто всіх пожалів і хто всіх і вся розуміє, він єдиний, він і судія».[5] |
«До всього падлюка-людина звикає».[6] |
«Я помічала в житті не раз, що тещі не дуже вже бувають чоловікам до серця...».[7] |
«Як же ти міг злякатися цього, коли ти ні в чому не винний?».[12] |
«А наука каже: возлюби, в першу чергу, самого себе, бо все на світі на особистому інтересі побудовано. Возлюбиш самого себе, то й справи свої улаштуєш як слід і каптан твій лишиться цілий.Економічна ж правда додає, що чим більше в суспільстві упоряджено справ окремих осіб і, так би мовити, цілих каптанів, тим міцніші його підвалини і тим краще упорядковується в ньому і спільна справа. Отже, дбаючи тільки і виключно за себе, я тим самим дбаю начебто й за всіх і веду до того, щоб ближній дістав трохи більше, ніж драний каптан, і вже не від приватних, поодиноких щедрот, а внаслідок загального прогресу».[13] |
«... економічна ідея ще не є запрошенням до вбивства...».[14] |
«Поки не бачив, то здавалося - так люблю їх».[18] — Родіон Раскольников про матір і сестру |
«... коли суспільство організувати нормально, то враз і всі злочини зникнуть, бо ні для чого буде протестувати і всі миттю зробляться праведними. На особистість не зважають, особистість заперечують, особистості не може бути!».[19] |
«Через те так і не люблять живого процесу життя: не треба живої душі! Жива душа життя вимагатиме, жива душа не послухається механіки, жива душа підозрілива, жива душа ретроградна».[19] |
«...існують начебто на світі деякі такі особи, які можуть... тобто не те, що можуть, а повне право мають чинити всякі неподобства і злочини, і що для них нібито й закон не писаний».[21] |
«...я не людину вбив, я принцип вбив».[23] |
«Найгірше те, що справді за чимсь сумуєш. Ні, на батьківщині краще: тут принаймні в усьому інших звинувачуєш, а себе виправдовуєш».[24] |
«...дізнатися краще наперед, а покарати завжди буде час...».[25] |
«Все, що корисне для людства, те й благородне».[27] |
«Роги - це тільки природній наслідок будь-якого законного шлюбу, так би мовити, поправка його, протест, так що в цьому розумінні вони навіть анітрохи не ганебні...».[28] |
«...досі я тільки любив тебе, а тепер я тебе й поважаю, бо ти зуміла протестувати».[28] |
«Хіба я ту нікчемну стару вбив? Я себе вбив, а не її!».[31] |
«Страждання прийняти і очистити себе ним, от що треба».[31] |
«З ста кролів ніколи не складеться кінь, з ста підозрінь ніколи не складеться доказ...».[32] |
«...страждання теж річ добра».[33] |
«А коли дівочому серцю стане шкода, то вже, зрозуміло, це для неї найнебезпечніше...».[35] |
«...але ніколи не ручіться, коли йдеться про справи, які були міжчоловіком і дружиною або коханцем і коханкою. Тут завжди є такий куток, який завжди цілому світові залишається невідомим, а відомий тільки їм двом».[36] |
«Хіба я ту нікчемну стару вбив? Я себе вбив, а не її!».[31] |
«...насильство дуже важко довести».[38] |
«Нікчемна людина, а на страждання готовий іти».[39] |
Примітки
[ред.]- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 6
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 12
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 14
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 17
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 25-26
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 30
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 41
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 68
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 73
- ↑ а б Злочин і кара, 1958, с. 74
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 135
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 138
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 149
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 52
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 152
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 200
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 222
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 226
- ↑ а б в Злочин і кара, 1958, с. 255
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 256
- ↑ а б Злочин і кара, 1958, с. 257
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 258
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 274
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 284
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 295
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 301
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 369
- ↑ а б Злочин і кара, 1958, с. 375
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 414
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 416
- ↑ а б в Злочин і кара, 1958, с. 418
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 448
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 456
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 469
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 471
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 475
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 487
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 491
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 513
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 537
- ↑ Злочин і кара, 1958, с. 538
Джерела
[ред.]- Достоєвський Федір. Злочин і кара. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1958. — 544 с.
