Жозеф-Луї Лагранж

Матеріал з Вікіцитат
Жозеф-Луї Лагранж
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Жозе́ф-Луї́ Лагра́нж (фр. Joseph-Louis Lagrange, народжений як Джузеппе Луїджі Лаґранджа, італ. Giuseppe Luigi Lagrangia, або Джузеппе Людовіко Де ла Гранж Турньє, італ. Giuseppe Ludovico De la Grange Tournier; 25 січня 1736, Турин — 10 квітня 1813, Париж) — французький математик, фізик і астроном італійського походження.

Цитати[ред.]

  •  

На випадковість при великих відкриттях натрапляють лише ті, хто її вартий.[1]

  •  

Хтось із стародавніх говорив, що арифметика і геометрія — це крила математики. А на мою думку, можна сказати й без метафори, що ці дві науки є основа і сутність усіх наук, які вивчають величини. Але вони становлять не тільки основу, а й ще, так би мовити, доповнення. Бо коли знаходять результат, то щоб скористатися ним, треба перевести його в числа або в лінії; перше здійснюється за допомогою арифметики; друге — за допомогою геометрії.[2]

  •  

Поки алгебра і геометрія розвивалися кожна своїм шляхом, розвиток їх був повільний, а застосування обмежене. Але коли ці дві науки об'єдналися, вони одна одній додали життєвої снаги і відтоді обидві швидкою ходою рушили вперед до досконалості.[2]

  •  

Відкриття числення нескінченно малих дало математикам змогу звести закони руху тіл до аналітичних рівнянь.[3]

Цитати про автора[ред.]

  •  

Кожну математичну книжку, варту читання, треба перечитувати «вздовж і впоперек», якщо дозволено буде вжити такий вислів. Дещо змінивши Лагранжеву пораду, я б сказав: «Ідіть далі, але частіше повертайтеся, щоб скріпити віру». Якщо вам трапиться важкий чи нудний абзац, пропустіть його; ви повернетеся до нього пізніше, коли побачите його важливість або відчуєте потребу в ньому для подальшого читання.

  Дж. Крістал[4]
  •  

У давнину математичні задачі ставили боги, як ось, наприклад, задача подвоєння куба — з нагоди вимірювання розмірів Дельфійського жертовника. Потім настав другий період, коли задачі ставили напівбоги: Ньютон, Ейлер, Лагранж. Тепер третій період, коли задачі ставить практика.

  П. Л. Чебишов[5]
  •  

Математики цілі століття користувалися «від'ємними» і «додатніми» числами, ототожнюючи останні з якимись числами без знаку, не маючи сумніву в законності цього так само, як вони користувалися дробовими та ірраціональними числами. І коли люди з логічним напрямком розуму заперечували проти цих неправильних тверджень, математики просто ігнорували їх або казали: «Працюйте далі, а віра прийде до вас» (Слова Даламбера юнакові, котрий нарікав, що не розуміє того, що робить у математиці[6]).

  Ф. Журден[7]
  •  

Математик, оскільки він відчуває в собі красу істинного, є досконалим лише в тій мірі, в якій він досконалий як людина. Лише тоді він діятиме ґрунтовно, проникливо, обачливо, чисто, ясно, привабливо, навіть елегантно. Все це потрібне для того, щоб стати подібним до Лагранжа.

  Й. В. Гете[8]
  •  

Той, хто вивчав праці таких учених, як Ейлер, Лагранж, Коші, Ріман, Софус Лі і Вейєрштрасс, чи може він сумніватися, що великий математик — це й великий художник? Обдарування таких людей, характером і мірою надто відмінні в кожного, аналогічні до тих здібностей, які потрібні в творчому мистецтві. Не кожен математик має належно розвинутий критичний хист, який знаходить вияв у досконалості форми, в узгодженні з ідеалом логічної завершеності; але кожен великий математик має рідкісний хист творчої уяви.

  Е. В. Гобсон[9]
  •  

Справжні і отже найпростіші взаємозв'язки нового зі старим відкриваються завжди лише після того, як це нове саме набуде вже завершеної форми, і можна сказати, що в диференціальному численні це повернення (віднесення) назад було здійснене теоремами Тейлора і Маклорена. Через це тільки Лагранжеві спало на думку звести диференціальне числення до строго алгебраїчної основи.

  К. Маркс[10]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях / Н. О. Вірченко. — Київ: Вища школа, 1974. — 272 с.